- Ти заважаєш! - злісно прошипіла вона крізь зуби і… зіштовхнула Міраі зі сходів… В цей момент до зали ввійшов Хатае і закам'янів…
- Ти що витворяєш, дурепо?! Геть мізки розгубила? - Ян, який все ще стояв там, різко схопив Нору за руку і потягнув уверх по сходах.
Перш ніж хто-небудь із присутніх зрозумів, що відбулося, Нори вже там не було. Музика і пари, що танцювали, зупинилися. Ніхто не зміг і поворухнутися, нажахані тим, що відбулося. Внизу, під сходами лежала непритомна закривавлена Міраі. Кров текла у неї із носа і вуха, із розбитої губи. Першою підбігла Ширао і присіла біля неї, намагаючись хоч щось зробити, але магія тут навряд чи б допомогла.
- Лікаря сюди! Звичайного лікаря! Негайно! - кричала Ширао, обережно піднявши голову дівчини, і прислухалась, чи вона дихає. Ті, що танцювали, помітили Хатае, який стояв у дверях, наче вкопаний, і розступилися, тихо перешіптуючись. Обличчя його потемніло, очі люто палали. Він повільно рушив уперед, так само повільно розправляючи свої крила. Вся його постать була настільки окутана ненавистю і гнівом, що люди, повз яких він проходив, відступали назад. Ширао налякано дивилась на нього і не знала, що робити - чи теж відступити, чи залишитись на місці. Вона вже бачила такого Хатае і знала, до яких важких наслідків може призвести його лють чи глибоке розчарування, чи навіть печаль. В такому стані він може руйнувати все навколо або ж просто перетворювати в ніщо. Ось і зараз - плитка, якою була встелена підлога зали, в тому місці, де він ступав, розсипалася у пісок.
- Геть!!! - гнівно наказав він і Ширао вмить відступилась, не сміючи й заперечити.
Хатае нахилився над Міраі і взяв її на руки, обережно, наче крихкий фарфор. Піднявшись, він змахнув крилами, та так сильно, що квіти у вазах і келихи з напоями, які стояли на фуршетному столі, попадали геть до єдиного. Він відштовхнувся від землі, ще кілька раз змахнувши крилами, невисоко піднявся у повітря і зник.
Ян, схопивши Нору за руку, зник разом із нею, тільки-но вони зайшли за ту довгу кулісу, що заступала сходи. Він перемістився у зовсім інший кінець Академії неподалік від викладацьких коридорів і, схопивши її за горло, притиснув до стіни.
- Ти що, зовсім з глузду з'їхала?! - гнівно прошипів він.
- Це… це не… я… вона… кхе… вона сама… упала… Пусти…
Ян відпустив її. Нора зробила переляканий вигляд і невинно опустила голову.
- Думаєш, я зовсім сліпий? Я ж стояв там! І все бачив! А внизу купа людей, які теж могли тебе помітити.
Раптом Нора тихенько захихотіла, а потім і справді розсміялась.
- Мм… і що ж ти хочеш за те, що прикрив мене?
- Ей! Це абсолютно не смішно! Ти ж могла її вбити!
- Авжеж, саме це я й планувала… - Нора насмішкувато поглянула на Яна своїми пронизливими зеленими очима.
- Що..? - він геть здивувався, нічого не розуміючи.
- Вона заважає! Саме тому я тут. - грайливо мовила вона і швидко втекла, зникнувши за рогом коридору.
- Стривай! - Ян кинувся за нею, але Нори й слід простиг. Він зовсім розгубився. Тепер хлопець думав, що даремно він її прикрив, хай би всі побачили, по якій причині насправді Міраі упала зі сходів. Та, зрештою, хіба це його справа? Зараз він вже злився сам на себе і вирішив повернутися в свій кабінет, щоб все як слід обдумати. Він не знав, хто така Нора, але помітив у її очах несамовитий вогонь того ж роду, що й у Хатае, лише набагато сильніший. «Хм… Значить, теж паразит, та ще й мисливець… І який зв’язок між нею і Хатае..?» - Ян сів у крісло і задумався. Він трохи хвилювався за Міраі, проте, сам собі це заперечував. Але, оскільки Хатае її забрав, то все мало б бути добре?
Міраі отямилась через кілька днів у лікарні. Поруч сидів Хатае. Очевидно, він весь цей час не відходив від неї, отож втомився і заснув, поклавши голову на край ліжка. Голова у дівчини сильно крутилася, її нудило і водночас хотілося їсти. А ще в палаті було душно. Вона перевела погляд на Хатае, кілька секунд розглядала його сріблясте волосся, і ледь посміхнувшись, погладила його по голові. Він прокинувся.
- Міраі? Ти прийшла до тями? Я покличу лікаря…
- Зачекай… - вона схопила його за руку. – Не потрібно… Скільки я була без свідомості?
- Три дні…
Міраі відвернулась.
- Як я сюди потрапила?
- Я тебе приніс… Я зайшов у той момент, коли…
- Ясно…
Дівчина замовкла. Вона думала про те, що насправді бачив Хатае. Чи знає він, що це Нора? І чи взагалі хтось бачив те, як вона штовхнула Міраі?