Раптом Намі замовкла – Міраі з таким нещасним виглядом її слухала, що вона аж злякалася. Те, що сказала Намі, остаточно добило дівчину. Знівечило вщент всі її надії і таке примарне щастя.
Дівчата мовчали. Міраі відчувала, наче загубилась десь між світами, наче проковтнула язик, наче то була не вона, а просто бездушна оболонка… Можливо, саме про це колись говорив Енто?
Глава шістнадцята
Новий викладач
Кілька днів Міраі таки не з’являлась на заняттях. Намі приходила до неї одразу після навчання і готувала їжу, мила посуд, прибирала, а також старалася її щораз підбадьорювати і неупинно щось розповідала. Нарешті Міраі трохи заспокоїлась. Завдяки турботі подруги вона відчувала себе набагато краще. Минув тиждень і Міраі вирішила, що так далі не може продовжуватися, і їй потрібно піти до Хатае та у всьому розібратись. Саме так вона і зробила.
Хатае здивувався неочікуваній появі своєї ж студентки, та коли Міраі спробувала щось від нього дізнатися, він просто сказав, що не збирається продовжувати навчати її. Міраі аж ніяк не чекала такого повороту, але й зробити щось вона б все-одно не змогла. Гнівно ляснувши його по обличчі, вона розсерджено забрала папку зі своїми документами і гримнула дверима його кабінету. Чомусь вона очікувала саме такого, але десь в душі все-таки сподівалася, що між ними ще не все скінчено.
«Отже, це таки кінець…» - пригнічено думала дівчина, прямуючи в кабінет директора. Ширао, побачивши її, дещо здивувалась. Та коли Міраі розповіла причину свого візиту, здивувалась ще більше.
- Мій викладач, Сандервік-сенсей відмовився від мене, як особистої студентки… - розчаровано промовила вона.
Ширао не знала, що й сказати. Вона здогадувалась, що це все справа рук Нори, та вирішила, що краще Міраі нічого не говорити.
- Тепер ви мене навчатимете? – несміливо запитала дівчина.
Ширао задумалась. «І чому мені завжди доводиться підбирати твоїх студенток, Хатае..?» - засмучено подумала директор. Аж раптом у неї з’явилось блискуче рішення. Вона сіла за стіл і написала на летючому папірцеві, яким викликала до себе когось із викладачів чи студентів, кілька ієрогліфів та швидко відправила. Папірець на секунду повиснув у повітрі і щез. Та Міраі не встигла помітити, чиє ім’я там було написане.
- Оскільки ти у нас одна із найкращих студентів, я маю довірити тебе одному із найкращих викладачів. Навіть кращому, ніж Хатае. – Ширао, схоже, була задоволена своїм вибором, та Міраі ніяк не відреагувала, лише байдуже опустила очі. Рішення Мізу-сан мало її хвилювало після всіх попередніх подій. Вона була готова на що завгодно.
За кілька хвилин у кабінеті Ширао з’явився… Ян. І здивовано глянув на похнюплену Міраі.
- Сідай. – наказала директор.
- Навіщо ти мене викликала? – якось роздратовано озвався Ян і Міраі, почувши його голос, не менш здивовано повернулась, втупивши у нього погляд. Ян сів у інше крісло поруч Міраі. Дівчина знову похнюпилась, не розуміючи, чому тут опинився саме він. Ширао підперла голову рукою і спокійно промовила.
- Яне, від сьогодні Юнарагі-сан – твоя особиста студентка...
В кабінеті запанувала напружена мовчанка…
- Що?! – ледь спромігся вимовити Ян і здивовано глянув на Міраі, яку теж вкрай ошелешило рішення директора.
- Ти ж не проти, Міраі? – допитливо глянула на неї Ширао.
Якусь мить дівчина застигло дивилась на неї.
- Мені байдуже… - раптом тихо сказала вона, встала із крісла і пішла геть із кабінету.
А Ян все ще не міг зрозуміти, що відбувається.
- Бідолашна… Ще не встигла відійти від отриманих фізичних травм, як тут і душевна з’явилась… Не кожен же день у нашій Академії викладач відмовляється від свого студента… - зітхнула Ширао.
- Якого біса?! – раптом гнівно вигукнув Ян, піднявшись, та вона лише спокійно повернулась у кріслі, глянувши у вікно позаду.
- Після того інциденту, що стався, Хатае відмовився продовжувати навчання Міраі.
- І з якого це дива ти віддала її мені?
- Хіба не очевидно? Вона – одна із найкращих студентів нашої Академії. А ти – один із найсильніших магів.
- Тоді хіба не було б краще, якби її навчала ти?
- Можливо… А чому це ти так неохоче погоджуєшся? – Ширао повернулась до Яна і зацікавлено поглянула на нього.
Тут Ян промовчав. Як він міг би їй пояснити, що для нього означає Міраі і як важко було б йому знаходитися поряд із нею? Але й відмовитися він теж не міг. Залишається таки згодитися.