Міраі здивувалась ще більше.
- То звідки ти її знаєш? І яке відношення до неї має мій брат? – він допитливо повернувся до неї.
Дівчина не очікувала такого напрямку розмови і не знала, з чого почати розповідь і чи взагалі йому потрібно знати про це? Та, очевидно, Янові теж було про що розповісти їй на рахунок свого кузена.
- Нора… була студенткою Хатае кілька років назад. Він закохався у неї, та вона… використала його в своїх цілях і залишила, перейшовши до Мізу-сан. – запинаючись, почала розповідь Міраі. – Після цього він не приймав більше особистих студентів. Та коли в Академію вступала я, він залишився єдиним вільним викладачем, а я – останньою у списку. Отож, йому довелося мене прийняти…
- Он воно що… - Ян знову задумався. – Те, що я тобі розповім, не зовсім приємне. Та скажу так, як є. – він зітхнув і зробив невеличку паузу. – Ти знаєш, чому так часто втрачала свідомість?
- А? До чого тут це? – Міраі уже дещо лякали слова Яна. Він уважно глянув у її очі.
- До того, що Хатае витягував із тебе життєву енергію. І що день, то більше…
Міраі була просто шокована почутим.
- Те, - продовжив він, - що відбувалося між вами – це було аж ніяк не кохання. Хатае – «паразит» і не здатен любити. Нікого. Він просто використовував тебе, щоб розвивати свою магію, бо що частіше він нею займався, то більше йому потрібно було енергії, оскільки вроджених магічних здібностей чи хоча б частини із них, як у мене, в нього немає, а лише набуті в процесі посиленого навчання. Таким чином, ти просто продовжувала його існування, як мага.
- Зачекай… про що ти гово…
- Це ще не все. Не думаю, що і Нору він міг любити. Нора – теж «паразит», але ще й «мисливець». І набагато сильніший маг, ніж Хатае. Проте вроджених здібностей у неї теж немає.
- Ти хочеш сказати, що він потрібен їй для того ж, що і я йому? – розгублено промовила Міраі.
- Думаю, що так. Лише з тією відмінністю, що ти довго б не протягнула поруч із Хатае, а от вона – навпаки. Між ними – ледь чи не справжній симбіоз. Він може використовувати силу Нори, щоб поновлювати свої сили, а вона його – щоб розвивати все нові і нові види магії, удосконалювати навики. В такому випадку вони майже ідеально доповнюють одне одного… Очевидно, Нора в погоні за більшою магією та знаннями і використала Хатае, щоб потім перейти до Ширао. І змогла стати самостійною. «Паразитує» вона лиш для того, щоб можна було досягти нового рівня магії, проте, щоб використовувати свою, їй не потрібне «джерело» чужої енергії, тоді, коли Хатае без «джерела» використовувати магію взагалі не може.
«То он що мав тоді на увазі Енто … Схоже, він із самого початку знав, що Хатае «паразит». А я йому не повірила…» - Міраі раптом пригадалася підслухана розмова колишнього хлопця із другом.
Дівчина була настільки вражена почутим, що не могла повірити в те, що розповів їй Ян. Вона до останнього сподівалась, що викладач жартує, та вигляд у нього був надто серйозний, як для насмішок.
- Єдине, чого я поки що не можу зрозуміти, це те, за чим ще вона тут з’явилась. – Ян на мить зосереджено задумався.
Дівчина розгублено опустила голову.
- Думаєш… Вона тут не лише через Хатае?
- Ага…
Як можна було б описати стан, в якому перебувала в ту мить Міраі, вона не знала. Стільки всього раптово звалилося на її голову, що вона просто не могла зібрати думки докупи. Це все було таким великим розчаруванням і, здавалося, ніби життя геть втратило свій сенс. Рік, цілий рік Хатае відкрито її обманював, більше того – повільно вів до смерті, ніжно посміхаючись. А вона вірила йому, сліпо вірила. Стільки часу витратила на людину, яка так нагло використала її і викинула.
- Ходімо вже… - Ян встав із лавочки, та Міраі і не поворухнулася. Вона була така шокована, що не могла навіть піднятися.
- Ти міг би мене залишити? Мені потрібно багато чого обміркувати… - пригнічено попросила Міраі.
- Ну вже ні! Я тебе тут саму не залишу. Ти тепер моя студентка і я за тебе відповідаю! Так що вставай уже, думати будеш вдома… Так і я менше хвилюватимусь… - Ян сам від себе не очікував таких слів, але Міраі слухняно піднялась і нешвидко попрямувала вперед. Ян пішов слідом за нею. Коли вони перейшли парк, він тихо озвався:
- Дай мені свою руку…
Міраі здивовано поглянула на нього. Не дочекавшись, він сам схопив її за зап’ястя і зник, з’явившись разом із нею у коридорі Академії, що вів до жіночого гуртожитку.