- На заняття до мене прийдеш уже завтра. Усе необхідне у мене є, то ж не хвилюйся. – він різко обернувся і попрямував у свій кабінет.
- Яне! – гукнула навздогін Міраі. – Нащо ти мені все це розповів?
Він зупинився.
- Між нами не повинно бути якихось недомовок. Я ж тепер твій учитель… - і пішов.
«Нажаль…»
Повернувшись у кімнату, Міраі була сама не своя. Вона вперше почула про магів-«паразитів» і це було просто жахливо. Найближчим до неї із самого початку навчання став Хатае, більш того – він мав стати її чоловіком..? І як вона раніше не помічала, якою кволою ставала поряд з ним, хоча він здавався неймовірно турботливим і так ніжно посміхався, що вона не могла не вірити йому.
Дівчина ніяк не могла зібрати думки докупи. Якимось чином майже одночасно у Академії з’явились Ян і Нора. Проте, він майже нічого про неї не знає. Але от що знає вона? І чому ледь не вбила Міраі? «Це проста ревність чи щось інше? Що? І цей Ян… Такий зухвалий і грубий, спочатку заявив, що я його дратую, а сьогодні…» - ці та інші запитання, на які вона не мала відповідей, мучили і без того нещасну Міраі. І справді, її новий викладач сьогодні був геть іншим, уважним і спокійним, і навіть обійшовся без зневажливих словечок. Дивним було те, що він розповів дівчині всю правду про свого брата, про те, хто він насправді і для яких цілей йому потрібна була Міраі. Інший не поступив би так на його місці, але Ян звик бути чесним зі всіма, що його оточували, якою б неприємною не здавалася правда. Йому байдуже, як на таку відвертість реагували інші, головне, що йому самому так було спокійніше.
Не стільки Нора, як сама особа другого Сандервіка не давала Міраі спокою. Їй непереборно хотілося знову його побачити і розпитати про все, що знає, а знав він, очевидно, дуже багато. Та от чи розповів би їй? «Це ж треба було так вляпатися..!» - злісно подумала вона. Дивно, але до Яна вона не відчувала недовіри. Цікаво, чому?
Міраі заснула зовсім пізно. Всю ніч їй снились жахливі сни: Нора, Хатае, Ян, Намі, Мізу-сан - всі навперебій щось кричали до неї, та слова було годі розібрати. Лише Ян мовчки дивився своїми зеленими очима, які сяяли в непроглядній темноті і видно було в них лише біль. Світло його очей було таким яскравим і сильним, що засліплювало її уві сні і вона аж прокинулась від того і різко сіла. Вона відчувала, що її очі теж наче світяться. Міраі миттю підірвалась із ліжка і побігла до дзеркала. Там, у темному відображенні, вона бачила лише дві мерехтливі плями. Дівчина злякалась і присіла перед дзеркалом, міцно зажмурившись і вхопилась обома руками за голову. Та біль швидко вщух і вона знову глянула на себе. Проте, виглядала вже, як зазвичай.
Міраі ледь не упала у відчай. Їй було дуже страшно і вона не знала, що із нею таке коїться, що з її очима. Єдиний, напевне, кого вона могла б запитати про це – Ян, та чи варто йому розказувати?
Заледве вона заспокоїлась, але все ще поглядала на своє відображення, чи все в порядку. Міраі повернулась у ліжко і спробувала заснути, однак це їй ніяк не вдавалося. Було страшно. Вона почала прислухатися – а раптом це справа чиїхось рук. Та за дверима кімнати і на вулиці було абсолютно тихо. Нізвідки не долинало ані звуку, лише тихенько стукав годинник на стіні. Минуло, мабуть, кілька годин і нарешті вона заснула.
Наступний день був вкрай важким. Міраі не могла вирішити – поговорити їй із своїм новим викладачем про те, що було вночі, чи ні. А, може, запитати Намі, що вона про це думає..?
- Що-о? Ти хочеш сказати, що твій жених, вірніше – колишній жених повільно тебе вбивав?! – Намі ошелешено дивилась на подругу.
- Угу. Виявляється, є такий вид магів, як «паразити». Вони витягують енергію з тих, хто з ними поряд, щоб мати змогу використовувати свою магію…
- Нічого собі… я вперше про таке чую... Стоп-стоп-стоп! Сандервік-сенсей… сам тобі про це розказав?
Міраі ствердно кивнула.
- А що, як він такий самий? – Намі аж сама злякалася власної здогадки.
- Не думаю… Інакше б він мені взагалі нічого не говорив. Та й у Хатае магічні здібності тільки набуті в процесі навчання, а у Яна частина з них – вроджені. Тому йому не потрібна чужа енергія… - задумливо промовила Міраі.
- Ох, боже… Як же таке може бути? Я нічого не розумію.
Після деякої паузи Міраі знову продовжила.
- Намі, цієї ночі коїлося щось дивне зі мною… Я прокинулась від недоброго сну. Ти там теж була і разом зі всіма щось кричала мені, та я не змогла розібрати, що саме. А потім – Ян в повній темряві. Він просто стояв і нічого не говорив, а його очі світилися зеленим вогнем. Коли раптом я прокинулась, то побачила, що мої очі теж світились, чи точніше – мерехтіли, але блакитним.