- Ага… Та не хвилюйся. Вона виглядає абсолютно щирою. Мабуть, всі англійці такі. Коли я Яна вперше зустріла, він був такий самий.
- Що? Ти ж казала, що він тобі нагрубіянив? – розгубилась Намі.
- Ні, я про той випадок, коли він мене у коридорі знайшов… Як прокинулась, він був так близько і дивився прямо мені в очі. Тоді він здавався…
- Намі! – весело перебила їх Есс. – Я про все домовилась з Аято, так що в тебе сьогодні вихідний!
- Ей, не називай викладачів просто по імені, в нас так не прийнято! – Намі була трохи розгнівана легковажною поведінкою нової подруги.
- Все гаразд, - заспокоїла її Міраі, - Есс же із Англії, очевидно, там все по-іншому.
- Пробачте… - винувато прошепотіла Екторіна.
- Ну що ти, все в порядку. О, запиши мій мобільний. - Міраі посміхнулась їй, продиктувавши номер, і дівчата розійшлись.
Нарешті заняття закінчились і після обіду дівчата зібрались на прогулянку захоплюючими місцями містечка. Екторіна гуляла із роззявленим ротом і дивувалась найменшим дрібницям. Намі з Міраі доводилось не зводити з неї очей, а то б, напевне, загубилась. Янова кузина виглядала дуже щасливою, що так швидко знайшла подруг, та і сам Сендай, у який вона приїхала, очевидно, дуже їй вже сподобався. Ще б пак! То не столиця, де цілодобово вирує життя, тут спокійно і затишно. Дівчата встигли показати Есс все що могли – кілька японських храмів, католицьку церкву, мавзолей Дзуйходе́н та усипальницю Дате́ Масаму́не15, національний парк, парк атракціонів та багато іншого, що тільки можна було побачити у Сендаї.
Зрештою дівчата втомились і вирішили присісти. Намі зникла у пошуках чого-небудь перекусити. Есс, як завжди, не змогла відмовитись від підборів, а тому натерла ноги.
- Тобі треба було взутися у що-небудь зручніше. – співчутливо мовила Міраі.
- Ага… Назад доведеться поїхати на таксі… - Екторіна винувато посміхнулась і раптом наче щось згадала. – О, а чому ти студентка Яна, а не Хатае? Хіба Ширао не знає про те, що ви заручені? – англійці кортіло якнайбільше розпитати у Міраі про все і вона зробила, вигляд, наче нічого не знає.
Міраі застигла від подиву. Кожна найменша згадка про Хатае була для неї неприємною і трохи болісною.
- Я запитала щось не те? – Есс зробила розгублений вигляд.
- Ні… все гаразд. Справа в тому, що Хатае відмовився від мене. І тому я перейшла до Яна.
- Що? Хатае відмовився навчати свою наречену?
- Я… більше не його наречена… - опустивши голову, тихо промовила Міраі.
- А? Як це так? – у такому випадку Екторіна мала б перестати розпитувати дальше, але цікавість не дала їй замовкнути.
- Ну… - Міраі не знала, з чого почати. – Колись у Хатае була студентка – Нора, в яку він закохався, та, імовірно, ще досі не забув її. Тоді вона просто використала його і залишила, а зараз повернулась і забрала назад… - обличчя дівчини спохмурніло і вона від болю розчарування прикусила губу. – Я не змогла нічого зробити. Та й не дуже намагалася – таким був його вибір. Отож, мені потрібно просто це прийняти і забути…
- Говориш так, наче ти не так вже й сильно любила Хатае… - хитрим поглядом Есс вп’ялась у саме серце Міраі. Дівчину вкрай зачепили слова англійки.
- Щ… що? – ледь вимовила вона і нервово задумалась. Її серцебиття раптово пришвидшилось, кров глухо відстукувала у голові. «А й справді… Я не так і сильно засмутилась, коли ми з Хатае розійшлись… Чи й справді він був для мене лише, як спосіб утекти? Невже я настільки сильно зраділа тому, що моїм загадковим женихом виявився саме він? Я справді не кохала його?» - Міраі наче прокинулась. Екторіна лише мовчки спостерігала за її реакцією і насолоджувалась тим, що підштовхнула дівчину до правильної думки.
- Міраі… - вона погладила її по голові. – Напевне, Хатае не той, хто тобі потрібен, якщо у тебе навіть на підсвідомому рівні немає бажання за нього боротися… - останні слова Есс остаточно зруйнували всі сумніви дівчини.
- Дівчата! Ви не повірите, але в одному із кіосків мені вдалось купити дорая́кі16! – до них підійшла задоволена Намі. – О, що це з вами? – вона помітила сумне обличчя Міраі.
- Усе добре. – мовила Есс. – Просто Міраі розповіла мені про Хатае.
- А-а-а, он воно що… Давайте швидко перекусимо і повертаємось, уже вечоріє. – спокійно протягнула Намі.
- Ага…
Приїхавши в Академію, дівчата мовчки порозходились по кімнатах. Дивно, але після розмови з Екторіною, Міраі почувала себе надто спокійно. Вона наче й знала про свої справжні почуття до Хатае, але ніяк не могла визнати їх. І ось тепер, коли кузина Сандервіків відкрила їй очі, вона зрозуміла, що насправді не така вже й щаслива була поруч із Хатае. Він був спокійним і надійним, але, як вже відомо, підлим і хитрим брехуном. Наче й поряд, але завжди на відстані. Абсолютна протилежність Яна. Вона розуміла, що настав той момент, коли її почав цікавити теперішній викладач. І саме цього дівчина найбільше боялась і часто забороняла собі роздумувати над особою Яна, проте це майже ніколи не спрацьовувало. Він був цікавий їй – такий простий і чесний. Ця його відвертість найбільше дивувала Міраі, адже як так легко можна говорити людям навіть найважчу правду… А чи, може, з близькими йому він так не поступає? Чи й справді так легше жити? Та все ж таки вона відчувала, що чогось Ян їй не розповів, або вона просто про це ще не питала.