- Міраі, ти теж, ходімо. – Ян попрямував із кабінету.
Вийшовши, Аято швидко вгамував цікавих студентів і вони розійшлися. Ширао залишилась у коридорі, очікуючи на Хатае. Коли він з’явився, вона підозріло глянула на нього.
- Хтось на неї полює… Сподіваюсь, ти не знаєш, хто це… - неоднозначно притишила голос Ширао і вони розійшлись.
Після цих слів Хатае відправився у бібліотеку. Тільки переступивши поріг, він, не проявивши ніяких емоцій на обличчі, змусив опуститися всі занавіски і зачинитися двері. Нора, помітивши його грізний вигляд, аж випустила із рук книжку, яку гортала до цього. У залі бібліотеки нікого не було, оскільки в даний час проходили заняття.
- Для чого тобі була потрібна моя сестра? – спокійно, але гнівно запитав він.
- Що? – Нора вдала, ніби не розуміє. – Ти про що?
- Що ти зробила з Есс?
- Хатае… Все гаразд? – вона вдавано схвилювалась. – Щось сталось із твоєю кузиною?
- Годі прикидатися! – Хатае вже розгнівався. Він все-таки сумнівався, що то була Нора, але ішлося про його сестру і він не міг такого пробачити навіть тій, кого любив, до якої був прив’язаний. Вона знала це, а тому використала його сумніви у свій захист.
- Коханий… Поглянь на мене… ти ж знаєш, що я повернулась сюди тільки заради тебе. Хіба я можу поступити так з тобою..? Ти ж любиш свою сестру, правда? А я не маю права й пальцем торкнутися людини, якою ти дорожиш… – вона підійшла до нього майже впритул і, легко торкнувшись, провела рукою по його щоці. Після цих слів Хатае остаточно засумнівався. – Що з нею? Я можу чимось допомогти?
- Ні… Її забрав Ян. Він справиться сам… - Хатае різко розвернувся і байдуже попрямував до виходу.
- А чи не думаєш ти, - кинула йому вслід Нора, - що твоя колишня студентка причетна до цього?
Хатае зупинився і здивовано озирнувся.
- З якою метою? – поцікавився він.
- Ну… можливо навіть для того, щоб всі подумали, що це я. Юнарагі-сан, напевне, ненавидить мене за те, що лишилась такого учителя… - вона грайливо зміряла Сандервіка поглядом. Хатае ще більше спохмурнів, але нічого не відповів і покинув бібліотеку.
Перенісши Екторіну у свою кімнату, Ян поспішно заходився готувати зілля, яке змогло б повернути її до тями і відновити магічні сили. Міраі активно взялась йому допомагати. Вона виглядала дуже схвильованою і засмученою, та старалась зі всіх сил. Ян помітив її наполегливість і бажання допомогти, тож його це дуже радувало і додавало впевненості. Тим часом шкіра Есс стала надзвичайно блідою і Аято, помітивши це, сильно занепокоївся.
- Яне, поспіши... – сказав він.
- Зілля майже готове…
Ще кілька хвилин – і рідина брудно-синього кольору закипіла, утворивши густу блакитну пінку. Ян обережно зняв її з вогню.
- Готово!
Аято взяв приготовлений напій, влив на скельце кілька крапель і поставив під мікроскоп. Кілька хвилин він уважно розглядав їх, тихенько щось бурмотів собі під ніс, а потім встав і швидко попрямував до дверей.
- Я повернусь за кілька хвилин… - і зник.
Міраі мовчки сиділа на стільці за кухонним столом і нервово стискала кулаки. Від переживання і неприємного запаху приготовленого щойно зілля їй було настільки погано, що аж нудило і крутилась голова. Дівчину чи не найбільше непокоїв випадок із кузиною Сандервіків. Вона настільки звикла до Есс за цей час, що стала вважати її і своєю сестрою теж. Англійка була тим живчиком, який заряджав енергією і позитивним настроєм чи не кожного, хто знаходився поруч із нею. «Напевне, мені без неї було б сумно…» - пригнічено думала вона. Ян з самого початку помітив хвилювання Міраі, та не знав, як можна її підбадьорити.
- Із нею все буде гаразд, не хвилюйся… - тільки й спромігся сказати викладач. Він присів на край дивану, на якому лежала сестра, і ніжно притулив руку до її щоки. У тому, що вона житиме, Ян не сумнівався, але чи зможуть вони повернути її сили, не знав. За мить повернувся Аято і приніс із собою кілька пробірок із потрібними хімікатами. Він сів за стіл, взяв зілля і почав змішувати його із тим, що приніс. Процес тягнувся досить довго, майже десять хвилин. Екторіна виглядала дедалі гірше, із кожною хвилиною втрачаючи свою дорогоцінну енергію. Ян вже сам почав помітно нервуватися.