- Ем… Усе добре. - вона вдавано посміхнулась. – Із навчанням у мене все гаразд, я вже багато чого вмію. Хочеш, почаклую тут трішки? – жартівливо мовила Міраі.
- Ні, ні! Ніяких чарів вдома! – суворо наказала Юнае. – Ти ж знаєш – ми з твоїм татом не прихильники магії.
- Мам, заспокойся, я пожартувала! – і вони обоє розсміялися.
Невдовзі із роботи повернувся батько Міраі. Тільки-но ступивши за поріг, він помітив доччину валізку і весело гукнув:
- Надумала ховатися від мене?!
- Тату! – радісно викрикнула Міраі, вибігши із кухні. – Як ти?
- Краще не може бути – нарешті мої кохані дівчата поряд! – задоволено сказав Такаро-сан і добавив. – У мене для вас є кілька цікавих новин…
Коли всі зібрались за вечерею, батько витягнув із портфеля конверт.
- Я зв’язався із Вінсентом. Вони не приїдуть на Різдво.
«І слава богу!» - полегшено зітхнула Міраі. Наче камінь з душі впав.
- Е-е?– розчаровано протягнула мати. - Чому це?
- Не знаю. Вінсент сказав, що його син не зможе через свою роботу. Натомість, я спланував наші вихідні трохи по-іншому. - він поклав на стіл той конверт.
- Що там? – поцікавилась Юнае і відкрила конверт, витягши із нього кілька авіаквитків.
Кілька хвилин вона читала, що там написано, а потім здивовано глянула на батька, та він лише задоволено посміхався. Міраі ледь не вмирала від нетерплячки.
- Ей! Може ви мені розкажете?
- Це так несподівано… - сказала мати і аж засяяла.
- Та що ж там?
- Це білети на рейс до Лондона. – спокійно відповів батько.
Оце так несподіванка! Міраі аж оніміла від почутого.
«Лондон… Лондон! Як же це так? Вони наче знали… Так має бути?» - від хвилювання у дівчини затремтіли руки. Вони ніби чекають її там: Есс запропонувала відсвяткувати Різдво у Англії, Ян запитав, чи не поїде Міраі туди із ним, а коли вона відмовилась, квитки на літак до столиці Об’єднаного Королівства приніс батько…
- То що скажеш, люба? – Такаро повернувся до дочки, вивівши її із роздумів. – Ти що, не рада?
- А-а… Ем… «Що я маю відповісти?!»
- О, вона просто приємно шокована! – радісно вигукнула Юнае. – Це вперше ми святкуватимемо зимові свята закордоном, от і розгубилась. Думаю, можемо пакувати валізи! Ох, Англіє… - зі щасливим виглядом мати попрямувала із кухні, напевне, в свою кімнату таки збирати речі.
- Ми вилітаємо завтра. Не барись! Щоб із самого ранку вже була готова. – докинув батько і, взявши свою газету, відправився у гостьову почитати перед каміном.
- Ага… - Міраі все ще не могла прийти в себе. «Хоча… Та, звісно, це краще, ніж Різдво із Хатае…» - заспокоїла вона себе і встала з-за столу.
На ранок наступного дня Міраі прокинулась дуже скоро, та батьки, очевидно, ще швидше і вже активно метушились.
- О! Доброго ранку, доню! Готова? – мати виглядала такою жвавою, захоплена поїздкою у Англію.
- Ммм… Я зібрала валізку, але сама ще навіть не прокинулась добре… - пробурмотіла вона.
- Хм… Ти засмутилась від того, що святкуватимеш без свого нареченого? – хитро запитала Юнае.
Та Міраі якось зовсім не Хатае хвилював. Вона роздратовано скривилась і хотіла сказати щось на кшталт «та кому він потрібен!», але вчасно стрималась і промовчала. Вона все ще не могла зрозуміти, як так сталося, що вона проведе канікули саме в Англії. «Що ж поробиш..? Варто буде зв’язатися з Есс!» - думка про те, що вона знову зможе побачити цю веселунку підняла дівчині настрій і вона вирішила, що, насправді, все склалося просто чудово.
Уже по дорозі в аеропорт Міраі запитала батька, чому це він так надумався відсвяткувати Різдво у Англії, адже він дуже рідко порушував традиції сім’ї. Та він відповів, що насправді то було не його рішення – квитки і готель оплатив хтось із його партнерів із Лондона в якості подяки за проведену роботу, отож він не зміг відмовитися.
Після тривалого перельоту Міраі з батьками нарешті опинились у Лондоні. На виході із терміналу їх вже чекало таксі. Ледь минувши знаменитий Біг-Бен і Трафальгарську площу, водій зупинився біля готелю Роузвуд Лондон. Дівчина вийшла із авто і роззирнулась. Екстер’єр готелю, витриманий в класичному англійському стилі, виглядав вкрай розкішно. Таксі, що їх привезло, в’їхало у невеличкий дворик перед головним входом, де у великих горщиках росли декоративні обстрижені деревця, яких не зустрінеш у Японії. На вигляд вони були, наче величезні зелені гриби. Зайшовши всередину, Міраі здивувалась ще більше – вестибюль із мармуровими стінами і мармуровими різьбленнями на тих стінах, величезна люстра посередині, що виблискувала всіма барвами веселки, і, навіть, підлога із мармурових плит – все довкола було таким вишуканим, що можна було б подумати, особливо тим, хто в Лондоні вперше, ніби це Букінгемський палац. До них миттю підійшов консьєрж і повів у номер. Всередині все було виконано в такому ж стилі і витриманих коричневих та молочних відтінках. Всі меблі були із темного дерева, теж із різьбленими елементами, як і стіни у вестибюлі та коридорах, а також у прихожій стояла ялинка, прикрашена червоними та сріблястими кульками. Дівчина подумала, що у її батька надзвичайно багаті партнери, якщо організували для їхньої сім’ї такі шикарні апартаменти. Та все-одно вона не розуміла, що робитиме тут аж п’ять днів – батько весь час потратить на свої ділові зустрічі, а їм із мамою доведеться розважати себе самим. По магазинах гуляти чи що?