«Тут точно своя особлива атмосфера…» - байдуже подумала Міраі і спробувала пройти повз всю цю метушню, як раптом її зупинив хлопець із розмальованим обличчям. На кого чи що він був подібний, дівчина так і не зрозуміла. Хлопець поцікавився, чи вона говорить англійською і Міраі ствердно кивнула. Після цього він представився їй і пояснив, що він і ще кілька його друзів неподалік – волонтери, які ось-ось мають зустріти тут невеличку групу сиріт із дитячого будинку. Їх приведуть сюди, щоб вони отримали подарунки від різних благодійних організацій і трішки погралися із дорослими. Тобто, із цими трьома волонтерами і всіма бажаючими. Спочатку дівчина хотіла відмовитись, адже зовсім не мала настрою розважатися тут, та потім згадала, що різдвяний час – час чудес і тим знедоленим маленьким діткам треба подарувати найтепліші емоції і показати всю чарівність цього прекрасного свята. Отож, вона погодилась.
За кілька хвилин звідти, звідки вона прийшла, з’явилась невеличка група дітей. Всі вони йшли на диво спокійно, по двоє тримаючись за руки. Той балакучий хлопець швидко підійшов до малечі і заходився розпитувати їх, чи знають вони що за свято таке – Різдво і що воно означає. А ще він запитав їх, чи знають вони якісь пісеньки і діти одноголосно почали наспівувати. Двоє інших волонтерів звідкілясь привели Санту і притягнули кілька мішків із подарунками. А ще вони надягнули на себе маски добрих звірят, одну таку ж дали і Міраі і почали веселити дітей. Здійнявся шум і гамір, діти реготали, пищали, тицяли пальцями, штовхались і знову верещали, бігали навколо волонтерів, Міраі і ще кількох бажаючих, що теж надягнули маски і чудернацькі шапочки та приєднались до радісної компанії. Спочатку у дівчини з’явилась ідея використати трошки магії, щоб ще більше повеселити і зацікавити малечу, а також можна було б чудово показати, що на Різдво і справді стаються дива, проте одразу згадала, що тут не тільки діти, але й дорослі, які точно не зрозуміють її фокусів. Отож вона вирішила, що обійдеться і тим, що може без магії. Кінець кінцем вона ж не якийсь відлюдько, що не знає, як із дітьми поводитись!
Нарешті діти награлись досхочу, отримали свої подарунки, волонтери подякували Міраі за співпрацю і всі порозходились. Дівчині знову стало сумно, проте на душі було значно легше – діти такі безпосередні і прості! Вона ще кілька хвилин постояла там, дивлячись їм услід і розмірковуючи, куди б ще податися. Подумала і вирішила перейти той скверик до кінця і глянути, що там. Алея вивела її на набережну Темзи. Вигляд звідти був прекрасний – весь протилежний берег наче на долоні. Ріка була вкрита кригою і по поверхні то там, то там снувало трохи народу. Міраі недовго поспостерігала і знову поринула в роздуми. Її радісний настрій наче вивітрився в один момент. Довкола прогулювалось дуже багато, як їй здалось, закоханих парочок і всі вони виглядали такими щасливими, що аж тошно ставало від цієї ідилії. Та найгірше було те, що тут, у Лондоні вкрай нудно, якщо не брати до уваги ту невгамовну групу дітлахів із сиротинця. Батьки зайняті чимось своїм – тато весь у своїй роботі, мама не може залишити готель в спокої, досліджуючи всі його принади, а сама дівчина блукає вулицями британської столиці у пошуках передріздвяного щастя. До Есс телефонувати вона не збиралась, хоч і дуже хотілося. Вона б точно влаштувала подрузі із Японії незабутні вихідні. Та Міраі подумала, що у неї і своїх клопотів багато, тому не варто нав’язувати їй ще себе. Але попри це вона могла б зателефонувати Янові, та що б вона йому сказала? Він запропонував їй разом полетіти до Англії, та вона відмовилась, але все ж таки опинилась тут. За дивним збігом обставин… Зрештою, доведеться залишити все, як є. Може, в кінці кінців наступні дні не будуть такими скучними.
Міраі глянула на годинник і зрозуміла, що їй вже час повертатися. Вона спробувала повернутися назад тим же шляхом, що й сюди прийшла, та, зрештою, заблукала. Сяк так розпитавши у перехожих шлях, вона попрямувала вузькими вуличками в сторону Трафальгарської площі. Переходячи із провулку в провулок та розглядаючи брендові магазинчики одягу, міні-кондитерські та інші крамнички, дівчина нарешті прийшла до готелю.
Мама виглядала вкрай занепокоєно. Як тільки дівчина ввійшла в номер, мати накинулась на неї із докорами, через те що вона так довго ходила містом, а вони з батьком сильно за неї хвилювались. Міраі лише байдуже промовчала і пішла у свою кімнату, зачинивши двері на ключ. Завтра Різдво, а на душі неймовірно паскудно. Батьки у прихожій про щось собі гомоніли, та вона й слухати нічого не хотіла. Дівчина лягла на ліжко, скрутившись калачиком, і швидко заснула.