- Е-е-е?! Міраі дійсно у Лондоні?! – вигукнула вона на весь будинок.
- Спокійно, Есс… - розгубився він.
- Якого дідька я дізнаюсь про це лише зараз?!
- Заспокойся… Я сам зустрів її абсолютно випадково…
Сестра не на жарт розгнівалась, але Ян узяв її за руку і посадив за стіл, сівши поряд із нею. Із цікавості Ельза і собі приєдналась.
- Я просто гуляв по набережній, - почав він, - як раптом позаду мене здійнявся якийсь шум – двоє хлопців причепились до дівчини у масці, причому один із них ще й неетично висловився у її сторону. Я за неї вступився, проте нас помітило двоє полісменів і, очевидно, все не так зрозуміли… Тут я схопив її за руку і ми від них втекли…
- Що? Ви втекли від поліції?! – викрикнула Есс захоплено і навіть трохи злорадно.
- Угу. Коли я обернувся до неї, щоб попрощатись, вона стояла вже без маски… Це й справді було надто неочікувано.
- Боже… невже таке і справді буває?! – сестра аж зашарілась від такої неймовірної історії.
- Завтра ми із нею побачимось… - та Есс його вже не чула і, схопивши мобільний, метнулась із кухні.
Кілька хвилин вони із тіткою мовчали. Не знаючи, що ще сказати, Ян встав з-за столу і вже хотів піти, як нарешті озвалась Ельза.
- Це неспроста, синку… - задоволено сказала вона і добродушно посміхнулась.
Тим часом Міраі прийшла у номер, в якому ще нікого із батьків не було і знесилено впала на ліжко. Дівчина була вкрай потішена зустріччю із Сандервіком, та все ж розмова про батька Хатае не давала їй спокою. Вона була більш, ніж впевнена, що Вінсент не просто так усиновив племінника. Надто вже підступним чоловіком видався він їй.
Вартувало лише згадати про викладача, як серце неспокійно заколотилося. Весь час до того, як вони зустрілись там, на набережній, вона сумувала за Яном і підсвідомо це було бажання якнайшвидше побачити його. «Він і справді сказав це? «Так схожа на мою Міраі…» Що ж ти робиш зі мною, Яне…» - дівчина розуміла, що ще трохи – і вона втратить голову. «Що це за емоції такі, що не дають передихнути?»
Міраі думала про те, що в Академії немає місця їхнім почуттям, і вона повинна щось зробити, аби це не продовжилось і не переросло в щось більше, інакше проблем не обберешся. Але що ж зробити? Коли мозок наче розуміє, а тіло ніяк не слухається, відмовляючись виконувати команди…
Раптом задзвонив мобільний. «О ні! Тільки не це…» - Міраі той дзвінок аж налякав. Вона довго дивилась на екран і не змогла вирішити, прийняти виклик чи ні. Нарешті наважилась і у трубці пролунав несамовитий крик Есс.
- І якого дідька ти не сказала мені, що будеш у Лондоні аж п’ять днів?!
- Ем… Есс, я…
- Ян розповів мені про вашу неймовірну зустріч, - не вгавала дівчина, - і про те, як ви від поліцейських утекли!.. Боже, це так романтично…
Міраі лише розгублено посміхнулась.
- Отож, завтра ти від мене так просто не сховаєшся!
- Гаразд, гаразд… Есс… Я не хотіла вам заважати у Різдво…
- Зовсім здуріла?! Бачила б ти Яна зараз… Загалом – до завтра! Побачимось обов’язково!
«Яна… Що, Есс? Чому він був таким..? Наче все життя на мене чекав…» - в голові Міраі невпинно зринали картинки із недавньої прогулянки. І Янова усмішка…
Ельза сиділа перед каміном у затишному кріслі і розглядала фото, на яких був маленький племінник, Говард та його дружина. В її очах, як завжди, загадково відблискували іскорки полум’я.
- Тітонько… - до неї тихо підійшов Ян. Він виглядав якимось занепокоєним. – Дядько Вінсент… чому мене всиновив він, а не ти?
Ельза здивувалась такому несподіваному запитанню.
- Чого це ти раптом?
Хлопець сів поряд на підлогу і задивився на вогонь.
- Вінсент завжди думав тільки про магію… І запихав свої твердження у мою голову. Чому він навчав мене більше, ніж власного сина?
Ельза дивилась на нього і не знала, що відповісти.
- Яне… Дядько усиновив тебе, бо у мене на той час було вже троє дітей. Та й він, мабуть, не хотів, щоб ти покидав Японію. Там могила твоїх батьків… і будинок…
- Я все-одно його продав. – роздратовано промовив він. – Там все нагадувало про моїх маму з татом. Чомусь… я не можу повірити, що все було випадково…
- Ти все ще не змирився з цим..? – Ельза сумно глянула на племінника. – Повір, зараз вони у кращому місці…