Ян лише важко зітхнув. Як би там не було, а підозри Міраі не давали йому спокою. Щось тут явно не сходиться…
Два наступних дні для Міраі пролетіли неймовірно швидко. Вона провела їх у компанії Яна, Есс та Генрі. Ельза теж не проти була познайомитись із дівчиною, та Ян відмовився її привести, мовляв, ще не час. Вони відвідали так багато цікавих місцинок британської столиці, що на другий день Міраі вже не могла пригадати всього, що було вчора. Тих кількох вихідних наче й не було. Дівчина повернулась із батьками у Японію і далі знову потягнулися насичені навчальні дні у «Єві».
Глава двадцять п’ята
Наближення до розв’язки
Від Різдва пройшло трохи більше, як місяць. Весь цей час Нора поводилась надто підозріло. Це помітили майже усі. Кожного вечора вона кудись зникала і поверталась трохи розсердженою, і Хатае це вкрай непокоїло. Все стало так, як і тоді, коли він її навчав: Нора весь час крутилась у його кабінеті і вміло грала роль без тями закоханої у нього невинної овечки. Треба було бути сліпим, щоб не помітити тої фальшивості, що злітала з її вуст і світилась у її оманливих очах. Та Хатае не помічав нічого, окрім неї. Та жінка підкорила собі його серце на віки вічні і виплутатися із її павутини він вже не міг. Та і не хотів, адже то була єдина, кого він і справді сильно кохав, хоч, здавалося, і не здатний на такі почуття. Він сліпо їй вірив і захищав перед усіма. А, оскільки Ширао сама нерівно до нього дихала, то прикривала витівки бібліотекарки, коли Хатае її про це просив.
Намі із своїм характером нишпорки добре підкопувала фундамент, на якому стояла Нора. Чи то їй так щастило, чи вона й справді слідкувала за тією рудоволосою, але пересікались вони надто часто, як на звичайних студентку і бібліотекарку. Завжди Намі траплялось тайком зустріти Нору за чимось підозрілим – то вона ховала у бібліотеці якісь дивні книги, що світились різними кольоровими вогнями, а деякі із них взагалі не можна було відкрити просто так; то вона часто сновигала вночі коридорами Академії, щось нашіптуючи і жестикулюючи, а під її ногами на підлозі висвічувались ті дивні фіолетові візерунки, які дівчина бачила напередодні святкування річниці Академії біля дверей кімнати Міраі. А одного разу їй пощастило підслухати дуже дивну розмову Нори та якогось світловолосого чоловіка не зовсім японської зовнішності. Той наче давав їй якісь вказівки, а вона лише вдоволено хихотіла і переконувала його в тому, що на неї можна покластися. Отут-то й зрозуміла Намі, що бібліотекарка сюди не по Хатае прийшла, а по щось інше. Та от що?
Якогось вечора Намі, повертаючись із індивідуальних занять від свого учителя, знову помітила Нору, яка швидко попрямувала на вулицю. Дівчина спробувала прослідкувати за нею – раптом вдасться дізнатись щось нове або ж добре розгледіти обличчя того чоловіка, на «побачення» до якого вона так часто бігає. Дівчина крадькома почала переслідувати бібліотекарку. Та вийшла із Академії через внутрішній двір і попрямувала в бік академічного саду. Дівчина теж прокралася слідом за нею, та коли вийшла із подвір’я, Нора зникла з очей. Намі розгубилась і не могла зрозуміти, куди поділась рудоволоса. Вона роззирнулась навколо, як раптом почула за спиною голос.
- Не мене шукаєш?! – Нора стояла неподалік, підступно посміхаючись. Її очі злегка світились фіолетовим вогнем.
- Не знаю, що ти задумала, але я виведу тебе на чисту воду! – пригрозила Намі.
- О-хо-хо! То ти в нас місцевий Холмс? – і вмить опинилась просто перед дівчиною і міцно схопила за горло своєю кощавою рукою із довгими нігтями. Відчуття було таке, наче все тіло паралізувало і дівчина не могла поворухнути ні руками, ні ногами. Очі Нори засяяли так яскраво, що Намі здалось, ніби її засліплює той вогонь. Вона зажмурилась і зрозуміла, що помалу втрачає свідомість.
- Пус..ти…
- Аякже! – хмикнула Нора. – Ти забагато знаєш… - і відпустила дівчину. Та бездиханно впала на землю. Вона підняла її у повітря і попрямувала назад усередину, «повівши» за собою. Минувши вестибюль, бібліотекарка недбало кинула тіло на підлогу у коридорі посередині між кабінетами викладачів групи, в якій навчались Намі та Міраі, і пішла собі. У місці, де лежала Намі, на підлозі проступили ті дивні сяючі візерунки в формі якогось магічного кола, та за мить світло згасло, залишивши в тому місці випалений слід.
Десь через годину із Янового кабінету вийшла Міраі і помітила посеред коридору тіло своєї подруги. Воно було таке бліде, аж сіре. Міраі нажахано підбігла до неї і закричала.