- О, ти так рано… - здивовано звернувся до неї.
- Ти теж. Куди ти ходив із самого ранку?
- А… Я був у Аято, розпитав про вчорашнє… Та нічого нового не дізнався…
Дівчина задумалась про щось, та раптом Намі прийшла в себе і відкрила очі. Кілька хвилин вона розглядала кімнату, а потім сіла і здивовано глянула на них.
- Що… я тут роблю?
Ян та Міраі переглянулись.
- Що ти пам’ятаєш із вчорашнього? – обережно запитала Міраі подругу.
- Е? Вчора? Вчора нічого такого не було. Перший день навчання після зимових канікул, нічого особливого… Хм… А що? І чому я прокинулась у вашому кабінеті, Сандервік-сенсей?
- Намі… - тихо мовила Міраі. – Навчання триває уже більше, ніж місяць…
- Е-е? Ти що таке говориш?
- Вчора я знайшла тебе у коридорі непритомною… Спочатку взагалі подумала, що ти… що ти мертва…
Намі приголомшено дивилась на подругу, не розуміючи ні слова.
- Тобто, ти хочеш сказати… що я забула тридцять днів свого життя?
- Найгірше, - Ян підійшов ближче, - що ми не знаємо, хто захотів, щоб ти забула цей період… І, схоже, ніхто не знає…
Міраі лише розчаровано опустила голову. Та раптом Намі згадала, що вона веде деякі записи про все дивне і підозріле, що помічає у цій Академії, але вирішила промовчати. Ще не час розповідати про це комусь… Нарешті вона вдавано посміхнулась.
- Мені пора вже, пробачте, що завдала вам проблем.
- Ну що ти. – спокійно відповів Ян. – Я радий, що ми змогли тобі допомогти. Якби Міраі не знайшла тебе там, у коридорі – хтозна, що б сталося із твоїми спогадами…
Після того випадку минуло кілька тижнів. Звісно, серед своїх записів Намі знайшла причину того що сталося, адже вона майже кожен день записувала про дивну поведінку Нори. А сама бібліотекарка і не переймалась тим, що зробила із дівчиною, навпаки – вона навіть трохи непокоїлась, що її ігнорують. Вона очікувала негайного розбору польотів зі сторони Міраі чи її учителя, але до цього не дійшло і вона й далі нудьгувала серед нецікавих їй книжок, придумуючи новий план, як прибрати Міраі.
Глава двадцять шоста
То був я…
- Як твої успіхи? – високий світловолосий незнайомець у темному костюмі і з тростиною в руках стояв спиною до Нори і незворушно дивився на океан із високого обриву.
- Хм… Недавно за мною слідкувала одна студентка, коли я ішла на зустріч із вами, Майстре… Добре, що я вчасно помітила це і знешкодила проблему в зародку…
- Ти що, вбила її?
- Звісно ні. А треба було? – уїдливо мовила Нора. – Я лише стерла частину її спогадів.
Незнайомець повернувся до неї.
- Це мене мало цікавить. – спокійно відказав він. – Ти маєш бути обережною.
- Авжеж, авжеж… - вона хитро посміхнулась. – Майстре, мені потрібні нові сили…
- То це тому ти напала на студентку із Англії? – він і це сказав на диво спокійно. Нора знітилась.
- Ем… у неї непогані здібності… Ви злитесь на мене за це?
- Мені байдуже на неї. Та це був повний провал із твоєї сторони. Вони могли зрозуміти, чиїх рук це справа…
- Але…
- Просто слідкуй за тим, що витворяєш! – гримнув на неї незнайомець і Нора винувато опустила голову. - Що Хатае?
- Хатае? Він миттю про неї забув, вартувало лише мені з’явитися у Академії.
- Дуже добре… - задумливо промовив той чоловік. - Отже, тепер вона перейшла в руки Яна... Якщо вони зійдуться, неймовірна магічна сила з’єднає свої половинки і я її отримаю. А тоді й тебе зможу наділити невичерпною енергією, розумієш?.. Хм, і як це я з самого початку не міг збагнути, що вони таки призначені одне одному? Я допустив помилку, коли думав, що замість нього мав бути Хатае… Він не зміг розвинути ні здібності Міраі, ні свої.
Нора лише розчаровано опустила голову. Вона не зовсім погоджувалась із планом свого наставника. Її більше приваблював власний варіант розвитку подій і рудоволоса, відвернувши погляд, мовчки злорадствувала, знаючи, що їй вдасться все зробити самій і ніхто не дізнається.