- Ну… Я піду.
Раптом він знову обійняв її, міцно-міцно.
- Залишся…
- Ні, Яне…
- Я хвилююсь за тебе. А якщо щось станеться..?
Міраі розгубилась. Тепер вона навіть не знала, кого боятися більше – Нори чи Хатае? Вона не могла зрозуміти, що на нього таке найшло. Він же міг її утопити, знаючи, що дівчина не вміє плавати. Але яка цьому причина?
- Все гаразд…
- Тоді я поставлю у твоїй кімнаті захист, щоб ти була в безпеці.
- Я й сама можу це зробити. – посміхнулась вона.
- Ні-ні, мій значно сильніший… - запевнив він. - Що ж, давай я тебе перенесу. – Ян швидко узяв дівчину на руки і зник, з’явившись у її кімнаті і обережно опустив на землю. Піднявши руку і протягнувши її перед собою, обвів нею кімнату і від того місця, де він стояв, хвилями розійшлося підлогою зеленувате світло, по стінах та замкнулося на стелі. – Цей захист не впустить нікого, поки ти сама цього не захочеш. А тепер відпочивай, побачимось завтра… - він поцілував Міраі у чоло і повернувся назад.
Та перемістився він не у свій кабінет, а перед бібліотекою. Тільки-но хлопець зібрався ввійти, як Нора сама з’явилась неподалік у коридорі. Побачивши Яна, швидко кинулась тікати.
- А ну стій, відьмо! – гнівно крикнув він, схопивши її за волосся і другою рукою притиснув за горло до стіни, та так сильно, що у тому місці аж порозтріскувалась штукатурка і вона почала задихатися. Очі його несамовито палали зеленим вогнем. – Слухай сюди, руда шльондро! Ще раз торкнешся Міраі своїми брудними руками – я рознесу тебе на атоми!!! А якщо виживеш – переслідуватиму доти, поки не здохнеш від безумства, боячись власної тіні! Добре, затямила?! – Ян стиснув ще сильніше. Нора лише закашлялась, хапаючи повітря. – Знаєш, - продовжив Сандервік, - я не б’ю жінок, та ти до них не належиш! – прошипів він і щосили штовхнув її, сильно ударивши об протилежну стіну. Вона упала на землю і з її розбитої скроні потекла кров. Нора спробувала підвестись, та не змогла, і знесилено обперлась на стіну, важко дихаючи. Ян кинув на неї зневажливий погляд і зник.
Глава двадцять восьма
«Я тебе кохаю»
- Доброго ранку… - в аудиторію на заняття доктора Сандервіка ввірвалась захекана Міраі.
- О, запізнюєшся… - здивовано посміхнувся Ян. – Ось твої роздруківки, ти забула вчора їх забрати.
- А… дякую… - дівчина знітилась. Вчора явно було не до роздруківок. Та добре, що він сам про них подбав, а то Міраі точно б забула.
«Хм, Намі відсутня… чи теж запізнюється?» - цього разу вона сиділа сама-самісінька на весь останній ряд у аудиторії і від цього навіть трохи засумувала.
- Покладіть перед собою перший аркуш. – скомандував викладач і взявся щось записувати на дошці. – Темою сьогоднішнього заняття буде дослідження прямого зв’язку між зіллями блокування та захисту. Я перевірятиму ваш захист на міцність і прогалини у схемі накладання. Отже, на першому аркуші – список інгредієнтів у вигляді формул. Всі їх потрібно привести в одну у вигляді зілля. На другій роздруківці є допоміжні вказівки…
Міраі, добре підготовлена своїм викладачем по предмету зіллєваріння, миттю справилась із формулою, упорядкувавши інгредієнти у таблицю за кількістю, температурою приготування і по черзі додавання їх у майбутню суміш, і задумливо спрямувала погляд у вікно.
- Тепер, - продовжив доктор, помітивши, що майже всі студенти справились із завданням, - відкрийте третю роздруківку із табличкою, яку треба заповнити… І, нарешті, четверту, останню роздруківку…
- «Останню..? Чому у мене їх більше?» - здивувалась Міраі і відкрила наступну.
«Я»…
Наступну…
«тебе»…
Останню вона уже боялась читати, відчувши, як її серце шалено забилось і перехопило подих.
«кохаю».
Напевне, то було найнеочікуваніше зізнання, яке вона тільки могла собі уявити. Міраі розгублено дивилась на Яна, який знову щось записував на дошці. Раптом він обернувся і помітив той її погляд. Дівчина швидко закрилась руками, відчуваючи, що почервоніла до самих вух. Учитель лише ледь посміхнувся, але якась із дуже допитливих студенток помітила це і не витримала:
- О, сенсей, а чого це ви так мрійливо задумались? Невже закохались?
Ян здивовано поглянув на неї.
- А що, мені не можна? – він роздратовано засміявся.
- Справді? Це хтось із студенток?
- Що-о?! Це правда, Яне-сенсей? – озвалась інша.