- Здається, ви, дівчата, погано Статут Академії читали…
- А ти що, ревнуєш чи що? – насмішкувато звернулась третя дівчина до першої.
- Годі вам! – сердито гаркнув Сандервік. - Позакривайте свої дзьобики, галасливі сороки! Це не ваше діло! – він знову обернувся до дошки і продовжив.
Дівчата миттю втихомирились, а Міраі лише здивовано спостерігала за дійством. «От же дурепи…»
Настала черга зілля і до вчителя по черзі почали підходити по кілька студентів, готуючи його кожен за власною формулою. У одних воно було надто густе, у інших – дуже пінисте, ще у когось безперестанку швидко змінювало колір із одного у інший. Дехто занадто голосно викрикував заклинання, а дехто взагалі говорив його неправильно. Створити потрібний бар’єр спромоглося лише кілька студентів. Спочатку Ян випробовував його на міцність, кидаючись світловими кулями, а потім намагався пройти крізь захист. Бар’єр студентів, які справились із завданням, не пропустив викладача і вони отримали відмінні оцінки.
Дійшла черга і до Міраі. Дівчина спокійно спустилась і взялась готувати зілля. Студенти зацікавлено спостерігали, адже вона – «особиста» студентка доктора Яна і права на помилку у неї, звичайно ж, не було. Та Міраі не просто виправдала їхні очікування, а й вкрай здивувала. Зілля, приготовлене нею, запроменилось блакитнуватим сяйвом і студенти, особливо ті, у кого вдалося створити бар’єр, захоплено і вражено загомоніли. Вона високо підкинула пляшечку із зіллям, розбивши її об стелю, а не об підлогу, як інші, і тихо, владним голосом прошепотіла заклинання. Вмить аудиторію покрив невидимий щит, зійшовшись під її ногами. Ян лише задоволено посміхався, спокійно спостерігаючи за її вправними рухами.
- Ну що, випробуємо його? – він загадково поглянув на свою студентку. Міраі ствердно кивнула і викладач жбурнув світлову кулю. Та вона навіть не долетіла до стіни, розсіявшись у повітрі. – Що..? – здивовано завмер Ян. За мить він повторив ще і ще, та нічого не виходило. – Хм… чого ти туди підмішала? – його це навіть трохи роздратувало.
- Нічого зайвого… - дівчина розгубилась.
Студенти приголомшено пороззявляли роти. Кілька секунд Ян збирався із думками, а, може, із силами і нарешті спробував переміститись. Та за секунду бар’єр відкинув його назад і він аж упав, не втримавшись на ногах.
- Я в порядку, в порядку! – вигляд у доктора був такий, наче він програв Міраі бій за право називатися магом. Ян допитливо зиркнув на неї. – Отже, елементарною магією я не зможу його пробити… Доведеться діяти інакше. Відійдіть усі! – він встав і його очі зненацька яскраво засяяли. Він протягнув руку, створюючи сильний рух повітря навколо себе і почав промовляти якесь заклинання. Міраі відчула, що її очі у відповідь теж почали сяяти, і вона злякано зажмурилась, відвернувши голову, щоб ніхто не помітив, та відійшла подалі від натовпу. Помалу бар’єр почав розходитися, а потім і зовсім зник. Учитель знесилено обперся на стіл.
- На сьогодні… все… розходьтесь… - тихо наказав він і студенти миттю розібрали свої речі і зникли із аудиторії. Лише Міраі так і залишилась там стояти, обернувшись у вікно. Ян занепокоєно підійшов до неї. – Міраі? З тобою все гаразд?
- Угу… - вона розплющила очі. – Вибач, схоже, я перестаралась… - і винувато опустила голову.
- Ну що ти! Навпаки – втерла ніс усім студентам! Я аж сам розгубився… - учитель сперся на підвіконня і вдоволено глянув на дівчину. – Ходімо звідси.
Вийшовши із аудиторії, Міраі раптом побачила за кілька кроків перед собою Хатае і все її єство наповнилось невимовною злістю і образою за той вчорашній випадок. Вона стиснула зуби і кинулась вперед із непереборним бажанням якнайболючіше йому врізати, та Ян зупинив її.
- Ні. – сказав він владно.
- Що?! Ти на чиїй стороні? – сердито викрикнула вона.
- На твоїй, звісно. Та Хатае тут абсолютно ні при чому…
- Тобто як? – здивувалась дівчина.
- То все справа рук тієї рудої, я її бачив тоді. Вона просто затуманила йому розум і Хатае не тямив, що робить.
Міраі ще більше здивувалась.
- Не хвилюйся, - заспокоїв її Ян, - їй уже перепало на горіхи…
- Що? Що ти зробив? – вона вже налякалась.
- Нічого такого. Просто злегка натякнув їй, щоб не потрапляла більше мені на очі…
- Яне…
- Міраі, - він впевнено глянув їй у очі, - якщо Нора ще хоч раз до тебе бодай на метр наблизиться, клянусь – уб’ю це стерво!