Минуло майже півдня після того, як вони із подругами розійшлись нібито по домах, і Юі вже десять зайвих хвилин споглядала поверхню невеличкої річки з моста у парку. Вона хвилювалась і найперше через те, що не знала, правильно зробила чи ні. Погода була зовсім непоганою, довкола – трохи людно. Проте, одягнулась дівчина якось надто легко, а тому трохи тремтіла. Може, й не від холоду, а від того хвилювання. «Господи… і що я тут роблю? А якщо ще не пізно втекти?» - нервово роздумувала вона. Після океанаріуму Дортерус і справді став розпалювати у ній невимовну цікавість. З самого початку назвався фальшивим ім’ям, потім фальшиво поводився. Для чого? І навколо нього павутина якихось таємниць. А жінки усі люблять таємниці і Юі не виняток. Тітка Нора і цей Дортерус, мабуть, знайомі набагато давніше, або ж щось на кшталт цього. І між ними точно існує якийсь зв’язок. Та от який? І хто їй скаже..?
Раптом біля неї хтось тихо прилаштувався і поставив на поручень мосту паперовий стаканчик із гарячою запашною кавою.
- Ось… - почувся голос Дортеруса. Юі аж боялась глянути на нього. – Я помітив, що тобі холодно.
Дівчина здивувалась, проте нічого не відповіла, понуро взявши каву.
- То нащо ти мене покликала? – спокійно запитав Дортерус.
Юі все ще не знала, що сказати. Весь цей час, що вона простояла тут, намагалася придумати, чому захотіла із ним зустрітися.
- Я… ну, загалом… я не знаю, чому… - тихо промовила вона і знітилась.
Дортерус лише посміхнувся.
- Давай відверто поговоримо. – за кілька хвилин почав він. – Тоді ти ж не просто так погодилась зустрітись зі мною, правда ж?
Дівчина здивовано глянула на нього.
- Ім’я Террі мені здалось несправжнім… Та й весь ти ніби якась суцільна загадка. Іноді мені здається, що коли стану ближче до тебе, то відкрию скриньку Пандори.
Дортерус засміявся ще більше. Та раптом трохи посуворішав. Юі мала рацію.
- Боюсь, ти права, Юі… - тихо добавив він. – Та я й не збирався нічого від тебе приховувати, хоч і розповісти усе зразу теж не можу. – він замислився, поглядаючи на воду.
Юі теж мовчала. А за деякий час знову озвався Дортерус.
- Послухай… Я не намагатимусь тебе переконувати у чомусь. Коли приймеш рішення – ти знаєш, де мене знайти. – із цими словами він обернувся і просто зник з її очей. Дівчина приголомшено дивилась йому вслід. Вона і справді не знала, чого хоче. Як казала тітка Нора, Дортерус пригодився б Юі як маг, та викликав він у дівчини тільки якусь невідому неприязнь.
Після цього Дортерус майже не траплявся Юі. Звісно, від цього їй стало спокійніше. І навіть дещо сумно. Подруг у «Єві» у неї не було, та й нащо вони їй тут? Вересень добігав кінця і Юі помалу складала план втечі. Найбільше її хвилював вступний екзамен. Він мав бути такий, як і у «Єві», отож готуватися до нього не було сенсу. З усіх сил Юі намагалася поводитися природньо, аби ні тітка, ні будь-хто інший не запідозрив нічого.
Глава шоста
Втеча
Нарешті настав день відльоту у Англію. Та Юі була геть невесела. Вона шкодувала про те, що їй доведеться обманути тітку Нору, а вона на те не заслуговувала. Та й попрощатися із нею теж не можна. Всі ці думки не давали їй спокою, проте вороття назад немає. А якщо раптом не вийде із вступом у Британську Академію Магії, що дівчину до дідька жахало, то, можливо, її кількаденну пропажу ніхто й не помітить. В разі чого можна буде щось придумати.
Від таких переживань дівчину аж нудило. Ще й Дортеруса вона чомусь згадала. «Угх… І чому в мене таке погане передчуття? І чому вчора він так похмуро виглядав? Наче знав, що бачить мене востаннє… Мабуть, йому буде прикро від цього…»
- Юі? З тобою все гаразд? – схвильовано запитала Хотару.
- Виглядаєш так, наче ось-ось передумаєш… - додала Натсумі.
- Не хвилюйтесь… - ледь промимрила Юі. – Мені просто дуже й дуже страшно. Що, як у мене не вийде нічого в Англії..? Що, як…
- Годі тобі! Ми всі цього боїмося, та краще не думати про погане… - рішуче відказала Хотару.
В літаку Юі мовчала на протязі усього польоту. Під кінець вона задрімала і снився їй Дортерус. Вві сні він тихо і лагідно говорив із Юі, та слова були такими нечіткими, що вона не змогла нічого розібрати. Коли прокинулась, на душі стало ще тривожніше. А ще дівчина спіймала себе на думці, що вона всю дорогу думала саме про нього. Не про тітку Нору. І не про те, що скажуть про її відсутність у «Єві».