Нарешті виснажливий політ завершився. Британська Академія Магії знаходилась у мальовничому лісистому куточку неподалік містечка Пе́нріт графства Ка́мбрія. Це місце знаходилося так далеко від Лондона, що здавалося, наче це вже не Британія узагалі. На виході із терміналу у Ньюка́слі дівчат уже чекало авто, очевидно, організоване батьком Хотару. Дівчата хутенько посідали і авто рушило.
Всю дорогу до Академії Юі була сама не своя. Вона вдавала, що зацікавлено розглядає дюрхемські простори за вікном, а насправді молилась, аби все склалося якнайкраще. Мимо швидко пролітали мальовничі куточки Англії: пасовища з поодинокими отарами овець та кіз, невеличкі квітучі поселення, рідко вкриті лісистістю пагорби. Погода була похмурою, подекуди на тих пагорбах висіла густа мряка. Нарешті дорога стала не такою звивистою і на горизонті завиднілась Академія. Чим ближче авто наближалось до неї, тим моторошніше ставало Юі.
- Ей, - шепнула Хотару, - не варто так хвилюватися.
- Легко тобі казати… - буркнула Юі. – У мене аж душа перевертається, коли думаю, що не вступлю сюди і доведеться вернутися.
У вестибюлі Академії товпилося неймовірно багато народу. Національностей тут теж можна було помітити чимало – навколо звучала суміш різних мов. Краєм вуха Юі вловила окрім англійської французьку та німецьку, якусь слов’янську (принаймні їй так здалося), китайську і щось схоже на данську чи то шведську. Дівчата привели її до стенду, на якому висів розклад вступних екзаменів: усі абітурієнти були розподілені на вступні групи, кожна з яких проходила екзамен у певній аудиторії. Дівчата почали шукати у списках свої прізвища і згодом виявилось, що всі вони потрапили у різні вступні групи. Це Юі налякало ще більше, адже їй потрібна була хоч якась підтримка. Подруги розійшлись.
Сяк-так Юі знайшла потрібний їй кабінет, ледве не заблукавши у коридорах Академії. Здавалося, у «Єві» все було набагато простіше. Вона ввійшла всередину і зайняла місце ближче до вікна. Вступників наразі було мало, але тільки-но Юі ввійшла, як усі вони здивовано її оглянули. Деякі аж почали перешіптуватися. Їй і так було не по собі увесь цей час, і цей гомін лише підсилював дискомфорт.
За кілька хвилин зібралась уже вся група і вслід за останнім вступником в кабінет ввійшло двоє молодих чоловіків. Обоє вони були одягнуті у костюми із жилетами поверх білосніжних сорочок та довгі мантії: один, що у окулярах - у блискучу сріблясту, розшиту внизу позолотою, інший – в темно-сіру. А ще вони, як і Юі, були срібноволосими і у того, що у сірій мантії, на обличчі була чорна маска у вигляді кістяка людської голови із промальованими сріблястим кольором рисами, яка не прикривала лише очі. Пронизливі холодні очі кольору літньої зливи... Страхіття та й годі! Тільки-но ввійшли, як одразу втупились на неї. Дівчина аж відвернулась від несподіванки. Чоловіки неоднозначно переглянулись між собою і спочатку озвався той, що в сріблястій мантії та окулярах, пошепки до іншого, що у масці. Та Юі почула їхній шепіт, лиш зрозуміти нічого не змогла.
- Søren... Jeg tror, vi lige har bemærket det... Hvad siger?3 (Сорене… Здається, ми одразу її помітили… Що скажеш?)
Інший лише якось підозріло оглянув Юі, проте нічого не відповів.
- Sølv hår... Lad os se, måske noget hun bærer... (Сріблясте волосся… Що ж, подивимось, чи не даремно вона його носить…) – знову сказав той.
- Det skal blive en elev! (Вона повинна пройти!) – наказово озвався другий.
- Føler du dig noget? (Ти щось відчув?) – здивовано перепитав чоловік у срібній мантії.
- Ikke kun hår, men hendes øjne... Jeg tror, jeg så dem skinner, Hugo... Du ved - ikke hver person lysende øjne. Derudover denne pige fra Japan. (Не тільки волосся, але й очі теж… Здається, я бачив у них сяйво, Юго… Ти й сам знаєш – не у кожного так зразу очі світяться. А вона ще й японка…) – схвильовано відповів інший.
Нарешті до студентів озвався той, що в срібній мантії, на цей раз англійською.
- Вітаю вас, шановні вступники, у нашій Академії Магії. За кілька годин щасливчики стануть її студентами. – він зробив невеличку паузу і зверхньо посміхнувся. - Я – директор Академії Юго Мо́рріс-Е́берг і я прийматиму у вас екзамен.
Директор взяв у руки стос темних папірців і роздав їх вступникам. Це були звичайні аркуші паперу темно-синього кольору, підписані прізвищем кожного студента.