- Перед вами, - продовжив директор, - кілька пляшечок із чорнилами і пера. Спробуйте на папірцеві написати слово «безкінечність». У кого вийде – той буде прийнятий на навчання у Академію. У вас – двадцять хвилин! – сказав це і вони обоє вийшли із аудиторії.
«Фантастично…» - невесело подумала Юі. Вона одразу зрозуміла, коли директор сказав «у кого вийде написати», що все буде не так вже й просто. Вона не знала, із яких чорнил почати. В одній із пляшечок було чорнило білого кольору, в іншій – темно-синє, ще в одній – щось схоже на воду, а четверта була пустою.
Юі роззирнулася. Такі пляшечки з чорнилами стояли у кожного на столі. Одні використовували пусту для того, щоб щось змішувати, інші навіть умудрялися туди наплакати, вважаючи, що це чимось поможе. Ще дехто витягував заховані у кишенях якісь кольорові порошки і теж пробував їх змішувати. Хлопець за останнім столом дістав звичайну ручку та простий олівець і спробував писати, але на папірцеві й сліду не залишилось.
Тепер Юі не на жарт занепокоїлась. Вона ще раз оглянула пляшечки на своєму столі і спробувала почати із білого. Вона вмочила перо у чорнило і провела по папері. Нічого. У неї почали трястись руки. «Чудово… ці чорнила не пишуть». Аби переконатися, вона спробувала написати синім, але й цього разу на папері ані сліду. І начебто вода із третьої пляшечки теж навіть не намочила папір. «Все пропало…» - Юі ледь не плакала. Залишилась пуста пляшечка. Для певності дівчина її перевернула, але звідти нічого ні не випало, ні не висипалось, ні не витекло. Нічогісінько.
Кілька хвилин Юі нервово придумувала, що робити. Раптом у її голові промайнула думка, що по суті пляшечка то не пуста, в ній мусить знаходитися хоча б повітря. «Божевілля якесь…» - вона «вмочила» перо у повітря в пляшечці і спробувала щось написати…
Нічого… Від безвиході Юі опустила голову просто на той папірець. Раптом вона відчула, що те місце на папірцеві, де вона нібито щось писала, якесь липке. Провела пальцем – так і є.
«Що… що із цим робити?» - пульсувало в голові. Вона мусила щось придумати, мусила здати той клятий екзамен! Аж тут з її пліч упало пасмо волосся на той папірець і прилипло. В цю мить у Юі зародилась чудова ідея. Вона висмикнула волосину і склала її у вигляді знаку безкінечності. Далі приклеїла до липкого місця на папірцеві і, склавши його удвоє, поклала на викладацький стіл.
Залишилось лише сподіватися, що така відповідь буде зарахованою…
Глава сьома
Лиховісний наглядач
Закінчивши екзамен, Юі повернулась у вестибюль і стала його розглядати. Студентів тут ще не назбиралось багато; дівчина собі думала, що, мабуть, у всіх груп такі складні іспити. Приміщення було овальної форми і дуже просторим. По обидва боки входу звисали по три довжелезні штори із гербами Академії, прикриваючи колони, на які опирався широкий округлий балкон на другому поверсі просто над головним входом. Навпроти входу, вкриті смарагдовим оксамитом широкі сходи, розгалужуючись, вели на другий та третій поверхи. На сходовій площадці у місці розгалуження стояла висока мармурова статуя ангела у мантії, який простягав ліву руку до неба, немов торкаючись зірки – кришталевого каменю, що світився із середини. Ковані поручні із химерними завитками лише додавали цим сходам величності. Внизу, по обидва боки сходів були виходи у внутрішній дворик. Звивисті колони із громіздкими капітелями, неначе давньогрецькі Атланти, підпирали засклений купол стелі, із центру якого звисала кришталева люстра. Сходи на третій поверх вели широким півколом вправо, починаючись від сходової площадки зліва позаду статуї і закінчуючись біля кабінету директора, що розміщувався над головним входом. На другому поверсі під тим кабінетом була величезна бібліотека із купою складних магічних та наукових книг, художньою літературою та різними збірниками, предметними покажчиками і енциклопедіями. На другому та першому поверхах в обидва боки від балкону та вестибюлю відгалужувались довгі коридори із аудиторіями. Посередині кожного коридору та вкінці були широкі спіральні сходи, що вели із другого на перший поверх. У центрі тих сходових кліток росли дивні височенні дерева із крученими стовбурами, обвитими квітучим диким виноградником, крони яких височіли із отворів у даху Академії.
За кілька хвилин до Юі підійшли подруги, яким вдалося майже одночасно написати іспит, і стали гомоніти про дивакуваті завдання. Як виявилось, у Юі було найважче. Та хто б сумнівався..? Хотару пощастило відповісти на питання про класифікацію магічних трюків, з чим вона блискуче впоралась, а Натсумі то й узагалі мала написати «пустого листа». Для цього достатньо було писати його лимонним соком. Юі навіть трохи заздрила: здавалося, що життя умисне готує їй найскладніші випробування. Коли дівчина спробувала розповісти їм про своє чарівне завдання, до них раптом підійшла англійка із коротким золотисто-каштановим волоссям, що злегка хвилястими пасмами обрамляли її привітне і спокійне обличчя. Вона несміливо привіталась і запитала, чи хто із них говорить англійською. Звісно, усі троє відмінно знали англійську.