У Японії все так само дощило. Дортерус спокійнісінько сидів собі в улюбленому кріслі у бібліотеці Єви і роздумував, вдивляючись крізь мокрі смуги на шибках. В приміщенні горіла лампадка, вкриваючи легкою позолотою його каштанове волосся. Останнього разу, коли він бачив Юі, тоді, в парку, йому здалося, що щось не так із нею. Вона була сумна і складалося враження, наче вони бачились й справді востаннє. Зрештою, Дортерус таки не бачив Юі відтоді. Від цього йому було сумно, він дратувався через будь-які дрібниці та слова Нори, хоч як не намагався стримувати хвилювання. Ця срібноволоса дівчина так запала йому в душу, що він насилу знаходив собі місце. До того ж – вона була не цілком японкою. Як і він, та якщо глянути на них обох, то на японця швидше скидався він, аніж Юі. Щось у ній є незвичайне і покищо йому годі було збагнути, що саме. Та найголовніше те, що в своїх передчуттях він ані каплі не сумнівався.
Нараз скрипнули двері і на вході в бібліотеку постала Нора. Мокра, виснажена. Немов тінь. Дортерус аж спохопився.
- Юі… - тихо видушила вона не своїм голосом. – Її ніде немає…
Дортерус приголомшено дивився на сенпай і не вірив у те, що почув.
- Стривай… - озвався він. – Як це немає?
- Ніде немає! – гримнула Нора. – Я усе вже обшукала… Геть усе. У подруг вона не могла залишитися, адже вони зараз у Англії. І повернуться не скоро…
Дортерус на мить задумався.
- А що подруги у Англії роблять? – поцікавився він.
- Що? – вражено витріщилась Нора. – Тебе це наразі найбільше цікавить?!
- Що її подруги у Англії роблять? – перепитав хлопець знову.
Нора розгубилась. І до чого він це запитує?
- Начебто вирішили вступити в тамтешню Академію Магії… - і раптом усвідомила, що сказала.
Враз ці слова миттю заспокоїли хлопця. Ще на якусь хвильку він про щось замислився, а потім озвався:
- Тоді не хвилюйся. Вона із ними. – запевнив він рудоволосу.
- Ти при своєму розумі? – Нора, очевидно, не розуміла про що йдеться, та Дортерус поглинув у свої роздуми. Авжеж, дівчина могла б бути тільки там. У Британській Академії якраз вступний екзамен… Та чи справді хлопець їй настільки надокучив, що вона аж втекла від нього? До того ж Академія у Англії бозна-де – на півночі графства Камбрія серед вкритих туманом похмурих височин…
- Дортерусе! Годі в хмарах витати! Що Юі робить у Англії? – сенпай раптом вивела його із павутини думок.
- Я ж сказав тобі – не хвилюйся. Це навіть на краще.
- Що ж тут доброго? – не зрозуміла Нора.
Дортерус загадково посміхнувся.
- Вона втекла від мене. Було б їй байдуже – вона б цього не робила. Зрештою, це справді на краще. У Британській Академії – елітний викладацький колектив, таких викладачів тут точно немає. До того ж, там є управляюча та вкрай серйозний наглядач. Угадай, хто? – він хитрувато глянув на Нору.
- Звідки я знаю? – сердито відказала вона і раптом до неї дійшло. – Ах… Не може бути…
- Еге ж! Сорен – моторошний на вигляд, завжди чимось невдоволений, срібноволосий красень. Не можу приховувати той факт, що брат у мене й справді вкрай симпатичний. За ним чи не вся жіноча аудиторія в Академії сохне.
Така розповідь Нору навіть трохи повеселила.
- Ти не виправний! – в’їдливо вишкірилась вона.
- Ще у Сорена є одна дуже унікальна здібність – він бачить, у кого яка магія, якщо вона є. Отож, якщо твоя племінниця щось унаслідувала, він обов’язково це помітить і тоді просто не дасть їй проходу.
- Ти хочеш віддати Юі на поталу своєму братові? Що, як вона закохається у нього? Ти втратиш те, що по праву належить тобі, адже я одразу все правильно зрозуміла. І дальше уже буде набагато складніше отримати її.
- Не закохається… - надто впевнено відповів він.
Нора лише підозріло примружилась, поглядаючи на підопічного, та нічого не сказала.
- Що ж, - знову озвався Дортерус якось вдоволено. – Будь готова до всього, Норо-сенпай… Полювання почалось!
- Мене лякають твої слова… - занепокоєно озвалась та. – Юі – моя єдина племінниця, вона мені мов дочка. Якщо із нею щось станеться – в першу чергу спитаю з тебе. Добряче отримаєш на горіхи!
- Просто вір мені, сенпай. Я ж тобі повірив.
Нора задумалась. І справді, Дортерус спочатку ледь голову їй не зніс у пориві жадоби помститися за переслідування його матері. Та відтоді багато часу утекло… Нора стала геть іншою, втомившись бігати за невловимою магією. Вона теж добряче схопила за все. Годі. Юі не повинна розплачуватись за гріхи тітки.