Оголосивши всі імена нових студентів, директор зник. На його місці одразу з’явилась Лілліан.
- Шановні студенти Золотого списку! Вітаємо вас у нашій Академії, як нове покоління майбутніх сильних магів! Важлива інформація: завтрашній день для вас буде не менш особливим! Об одинадцятій ранку у внутрішньому дворі Академії ми проведемо розподіл студентів між особистими викладачами і кожному з вас видадуть мантії. Присутність, як ви зрозуміли, обов’язкова. А зараз вам потрібно розділитися на дві групи – хлопців та дівчат окремо. Вас розселять у гуртожитки. Кожному студенту буде відведена індивідуальна кімната у гуртожитку з усіма необхідними зручностями та умовами для навчання. Що ж – приємного вам відпочинку! - сказала це і в якості привітання усі голосно зааплодували, заграла музика, а з стелі посипалось блискуче конфетті.
Студенти розділились на дві групи, які координували коменданти обох гуртожитків. Самі будівлі гуртожитків розміщувались по обидва боки головного подвір’я Академії: два будинки для хлопців справа, та два для дівчат зліва. Всю дорогу комендант щось розповідала, загалом, те що Юі вже знала – про безплатні харчі, індивідуальну кімнату із балконом для кожного студента, уніформу, яку згодом видадуть, пропуски та ідентифікатори для студентів. Немолода місіс Гре́йвуд оминула перший гуртожиток і повела дівчат в наступний. Між обома будівлями, що стояли не паралельно головній доріжці до Академії, а трохи під кутом, зате паралельно одна одній, було невеличке асфальтоване подвір’я з фруктовими деревами, стриженими кущами та невисокими ялинками, поміж якими стояли в два ряди лавочки. Вкрай затишне місце. І не менш вишукано все це виглядало.
«Скільки ж часу треба навчатися магії, щоб можна було таке начаклувати..?» - якось сумно гадала собі Юі. Вона мріяла про власний окремий будиночок із таким самим затишним подвір’ям, як тут, між гуртожитками. Будинок бабусі у Японії був старенький, як і вона сама. Дерев’яний, із розсувними дверима і дірявою покрівлею. У тому домі завжди було задушливо влітку та дуже холодно взимку. І завжди пахло тандзі́ру4 та якісо́бою5. Це бабуся готувала найчастіше. Іноді так часто, що дівчину аж нудило від одного лише того запаху. Вона ніколи не могла зрозуміти, чому бабуся покинула Англію і оселилась неподалік він Сендаю. Старенька навіть нічого про це не розповідала. Коли бабуся померла і тітка Нора узяла дівчину до себе, багато чого змінилося. Вони стали мешкати у самому Сендаї. Будиночок тітка Нора винаймала, отож він ніколи не здавався дівчині домом. Він був дуже схожим на той, в якому жила бабуся, лише в набагато кращому стані, теплішим і трошки затишнішим. І пахло в ньому по-різному. Тітка майже весь час пропадала у Академії або ще бозна-де, то ж Юі довелось самій навчитися готувати їжу. Із цим вона могла запросто впоратися. І з порядком у будинку та навколо нього. Грошей тітка заробляла достатньо і ніколи не шкодувала їх для Юі. Та дівчина іноді й уявлення не мала, куди їх подіти і на що потратити. Вона не була схильною до розваг, без яких не могли обходитися її однокласники. І лише Хотару поділяла її інтереси. Удвох вони часто займались якимись волонтерськими справами, читали книги і ходили розважатися не у караоке, як усі інші, а в різні гуртки і студії – все, що мало б хоч якийсь зв’язок із мистецтвом та літературою. Вчитися Юі любила, вважаючи, що знання – це найкраща зброя проти будь-чого, та на щастя ніколи не заглиблювалась в нього так, щоб аж очі вилазили… А потім до їхньої скромної компанії приєдналась новенька дівчина у першому класі старшої школи – миловидна і добра Натсумі. Дивно, як ця дівчина взагалі змогла прижитися в компанії отих двох – прямолінійної і трохи грубої Хотару та вічно похмурої і розважливої Юі. Проте різні характери не завадили дівчатам стати найкращими подругами. І тепер Юі й сподіватися не могла, що разом із ними утне таке! Втече до Англії, за півсвіту від тітки та її набридливого посіпаки.
Зрештою, про Дортеруса. Сама не розуміючи, чому, але Юі здавалося, що вона повелась із ним геть по-свинськи. Хіба ж він винен, що дівчина стала йому подобатися? І в цьому Юі була точно впевнена, ті почуття були справді щирими, адже чітко відбивалися в очах хлопця. Як би він не намагався говорити із нею манерою тітки Нори, погляд видавав його кожного разу. І та остання зустріч із ним… вона була такою не схожою на всі попередні, що не давала дівчині спокою й досі. Уже тоді він був якийсь не такий, як завжди, і саме тому Юі зрозуміла, що всі ці натягнуті глузування, жарти і посмішки «а ля Нора» Дортерус вмисне «завчив», щоб прикривати справжню сутність. Лише не знала, для чого все це було. Юі не могла приховати того, що він і справді був дуже привабливим зовні і не менш цікавим всередині. Та це не перший хлопець, який обпікав Юі своїм фальшивим єством чи фальшивою зовнішністю. Наразі її не цікавили ніякі такі стосунки - досить було усіх попередніх залицяльників.