Та зараз цим Юі звісно аніскільки не переймалась. Її непокоїло інше. Події сьогоднішньої ночі виставили її повною дурепою перед подругою, до думки якої вона прислухалась найбільше. А ще зараз мав відбутися розподіл новеньких студентів між особистими викладачами. Юі переживала, аби часом не потрапити до якогось дивакуватого чи моторошного викладача. Розподіл мала провести управляюча Академії, міс Морріс-Еберг. Власне, вона тут вже й з’явилась і вичікувала, поки зберуться усі студенти.
За якусь хвильку після того, як вона спустилась на оту сцену, натовп спочатку притих, а потім жваво заворушився. Між студентами знову з’явився наглядач у своїй зловісній темно-сірій мантії. Якщо б вона у нього не була така довга, то його можна було б сплутати із студентами другого навчального року. І лише жахлива маска на обличчі та паморозь сріблястого волосся виділяли його серед усіх інших. Юі аж зіщулилась уся. Вона намагалась загубитися між подругами та спинами інших студентів, та марно. Здавалося, від крижаного погляду Сорена Сандервіка не могло сховатися ніщо. Одразу помітивши у натовпі Юі, прикипів до неї поглядом - проходячи повз натовп, він, побачивши дівчину, на кілька секунд зупинився кроків за п’ять і втупився у неї очима. Лише на якусь коротесеньку мить, та це помітили чи не всі присутні. Юі не на жарт перелякалась і опустила голову, відчуваючи на собі той його спопеляючий погляд. Вона очікувала, що наглядач зараз щось скаже їй чи ще чого доброго підійде до неї і перетворить у камінь. Та він лиш кинув на неї той свій погляд і попрямував далі. Лічені секунди студенти зацікавлено спостерігали все це, а потім і далі заходились базікати про своє. Лише Юі відчувала, що зараз провалиться крізь землю. Принаймні, цього їй якраз і хотілося.
- Як же він до тебе приглядається… - замислено озвалась Хотару. – Аж зупинився, щоб краще роздивитися.
- Шкода, що він у масці. – додала й собі Натсумі. – Мені б хотілось побачити його обличчя і з якими емоціями він на тебе дивився.
- Мені достатньо було одного того погляду… Здавалось, що я уже мертва. - буркнула Юі.
Наглядач піднявся на сцену і зупинився поруч із Лілліан, яка одразу про щось із ним тихо загомоніла.
- Undlad at oprette en sådan støj, Søren. (Не варто створювати такого шуму, Сорене.) – звернулась вона до хлопця, злегка хитрувато посміхаючись.
- Hvorfor vi taler dansk? (Чому ми говорим данською?) – здивовано запитав він.
- Ønsker du andre til at høre vores samtale? (А ти хочеш, щоб інші прислухались до нашої розмови?)
- Nej. Beklager... (Ні. Пробач…) – відповів Сорен. – Kunne ikke modstå. Jeg så denne pige her, jeg frøs op på stedet. (Не зміг втриматися. Я так сильно відчув її присутність тут, що аж закляк на місці.)
Лілліан так само хитрувато примружилась. Що ж він відчував, проходячи повз цю дівчину? Та це питання не давало спокою не тільки їй, але й самому Сорену, Юго, Юі, її подругам і ще майже вісьмом сотням студентів.
- Godt, at du har denne maske. Uden masken ville have været støjende dage. (Гаразд, що на твоєму обличчі ця маска. Без неї гамір не вщухав би ще кілька днів.) – захихотіла Ліллі.
Сорен здивовано поглянув на неї.
- Hvad føler du? (Що ж ти відчув?) – знову запитала управляюча.
- Jeg... Jeg kan ikke selv beskrive... (Я… я не можу цього навіть описати…) – розгубився хлопець. – Og det værste er, at jeg ikke kan se, at det har den magiske! Alt dette forvirrer mig. Men hun har helt sikkert den magiske. Så stærk, at jeg frøs op et par skridt væk fra pigen. (І найгірше те, що я не бачу, що в неї за магія і яка! Це страшенно збиває мене з пантелику. Але вона у неї точно є. Така сильна, що аж змусила мене застигнути на місці за кілька кроків від неї.)