«Так і зроблю…»
В гуртожиток Юі повернулась геть виснажена. Тих кілька годин забрали у неї геть всі сили. Лиховісний наглядач, особиста викладачка з дивним ім’ям, Хотару, Енн… А, ще той привид уночі.
Юі скрутилась калачиком і спробувала трохи подрімати, аби хоч голова відійшла від усіх тих подій. Та довго поспати не вдалось і її розбудив стукіт у двері. Спросоння вона одразу нічого не зрозуміла, але потім позвала гостя всередину. У кімнату ввійшла Енн.
- О, я розбудила тебе? Пробач. Зайду пізніше…
- Ні, усе гаразд, заходь. – в’яло озвалась Юі. – Щось сталося?
- Ні, я просто зайшла поговорити.
- Тоді, може кави чи чаю, чи... ще чогось? – люб’язно озвалась Юі. – Я просто ще не знаю, що тут у мене є…
- Так, не відмовлюсь. – посміхнулась дівчина і вони пішли на кухню. Енн зручно вмостилась собі на табуретці, а Юі заходилась готувати каву, аби хоч якось розворушити себе.
- Я хотіла поговорити з тобою про дещо… - почала розмову Енн, та Юі її перебила.
- Зачекай… - вона обернулась до дівчини. – Спочатку я повинна вибачитись за поведінку Хотару. Не знаю, що за ґедзь її вкусив… Раніше вона так не поводилась.
- Ні, все гаразд, не переймайся. Власне, про це я й хотіла поговорити, і не лише про це…
- Енн… - Юі сіла поруч. – Я хочу, щоб ти знала одне – я вважаю тебе хорошою й привітною дівчиною і нічого такого не думаю, як Хотару. Упевнена, що й вона нічого такого не мала на увазі, хоч мені й самій дуже цікаво, звідки ти стільки знаєш про Академію. Зрештою, Хотару із Натсумі потрапили в іншу групу, тому, може, перестануть чіплятися до того, що ми з тобою подружились… Щодо Натсумі – вона добра й мила дівчина, що не завжди скажеш про Хотару, проте Натсумі більше прив’язана до неї, ніж до мене, отож не стане перечити їй… Та гаразд, годі про них.
Енн лише спокійно посміхнулась і почала розповідати далі.
- Що б не сталося, я не стану тобі ворогом чи ще щось таке. – Енн примружилась і Юі трохи здивувалась тій фразі. – Мене менш за все цікавлять оті пристрасті між наглядачем, його фанатками і всіма іншими головуючими Академії… Моя старша сестра навчалась у цій Академії, от я і знаю так багато. Вона завжди говорила, що Сорена краще остерігатися. До того ж, його брат…
- Брат? – перепитала Юі.
- Так, старший, він тут викладачем… Отже, вони ворогують із братом. Все стало спокійно, коли старший поїхав геть звідси, на навчання закордон, та перед цим вони страшенно посварились і влаштували бійню просто у Академії! Забула його ім’я… - Енн зосередилась, намагаючись пригадати. – Довге якесь таке… Зрештою, не важливо. Так от: того іншого через неприязнь до нього Сорена у Академії недолюблював практично кожен, хоч він найсильніший маг із усіх тут. Принаймні, так казала сестра.
- Твоя сестра мала якесь відношення до іншого Сандервіка? – Юі сама не знала, нащо це питає, та їй було цікаво усе.
- Геть ніякого. Він лише був її особистим викладачем у перший рік навчання. Тільки й того. Мáра, моя сестра ледь не стала такою ж вигнанкою, як і її вчитель. До неї стали дуже упереджено ставитись як студенти, так і викладачі. Хоча, більшості викладачів було просто байдуже. Вона завжди розповідала, що та маска на обличчі Сорена дуже доречна. Адже, якщо порівнювати обох Сандервіків, то брат його у сто разів кращий. І красивіший… Якось Марі пощастило побачити його без тієї страхітливої маски… Потім снились кошмари…
- Чому його недолюблювали? – Юі так захопила ця розповідь, що вона й забула про чайник, який уже закипав. – Ой, хвильку зажди, я зроблю каву…
Заварила напій, поспіхом розлила його в чашки і знову вмостилась поруч із новою подругою.
- Другий брат зовсім не схожий на іншого, насамперед волоссям. Він не користувався популярністю серед жінок, але й вони самі, за словами сестри, його ніскільки не цікавили, отже молодший брав цю роль на себе. А такі люди завжди приваблюють своєю загадковістю. Зате старший у магії вправніший був. І справедливий. Може, цього усі й остерігались..?