- Авжеж, тут, напевно, у кожного свої скелети в шафі… - упевнено додала Юі.
- Еге ж… Схоже, й у другого Сандервіка вони були.
- Тобто? – Юі ставало дедалі цікавіше.
- Ну… Подейкували, що Сорен ненавидить брата, бо вважає, що той батьків убив…
Юі приголомшено витріщилась на Енн.
- Ого… - тільки й спромоглась вимовити.
- Та Мара завжди це заперечувала. Вона казала, що її викладач не здатен такого зробити. Навпаки – тим убивцею швидше міг би бути сам наглядач. А ще така ж дивна поведінка була й у сера Юго. Начебто вони спільники у якійсь темній справі… Ось чому я відразу вирішила тебе попередити про це.
- Як тобі вдалося передбачити, що саме я приверну увагу наглядача? – запитала Юі.
- Твоє волосся. Воно такого ж незвичайного кольору, як і у цієї трійці – Сорена, директора та управляючої. І ти єдина така серед студентів. Я точно б помітила, якби були ще… - впевнено відказала Енн.
- Хм… ото угораздило мене… - похнюпилась Юі.
- Не хвилюйся. Якщо щось станеться – у тебе є особистий викладач.
- Міс Мунссен? – перепитала дівчина.
- Саме так. Я знаю від сестри, що вона якраз з тих, хто байдужий до міжусобиць Сандервіків. І хороший маг. Вона родом із Данії…
- Із Данії? – вражено перепитала Юі і аж очі заблищали. – То он що за ім’я у неї таке дивне, Ягге. Вперше чую щось подібне.
Енн посміхнулась.
- Як на рахунок того, щоб попрохати її навчати тебе в додачу данської?
- Я теж про це подумала! – ледь не викрикнула захоплено Юі. – Тоді я б могла зрозуміти, про що Сорен перемовляється з іншими. Це ж точно про мене і, гадаю, таке ще буде не раз…
- Це ще не все, що я хотіла тобі сказати… - несміливо продовжила нова подруга.
- Що ще?
- Твоя подруга, Хотару… Ти тільки нічого такого не подумай…
- Ну ж бо. Кажи, що думаєш, обіцяю, я їй не скажу. Згідна, що вона не надто привітна. Зрештою, я завжди гадала, що я така ж, як вона…
- Я не про те… - озвалась дівчина тихіше. – І, можливо, я помиляюсь…
- Кажи вже, не вагайся. – Юі не терпилось почути критику про Хотару.
- Пробач, що кажу це, але мені здається, що твоя подруга має безпосереднє відношення до директора та наглядача…
На цьому Юі аж занімило. Раптом у голові промайнули картинки того дня, коли Хотару підбивала її втекти сюди. Раніше це не здавалося їй дивним, але тепер, після слів Енн, Юі не на жарт занепокоїлась.
- Юі… Я нічого не маю проти твоєї подруги. І більше нічого не буду казати. Просто придивись до її поведінки сама. І краще не розповідай нічого про те, що з тобою трапляється. Наприклад, про «піаніста»…
- Що? – ледь видихнула Юі. – Звідки ти знаєш про це?
- Я тебе бачила. Та не хвилюйся, я нічого нікому про це не говорила. І та дівчина, яка начебто теж тебе бачила тієї ночі… Їй я сказала, що спускалась у хол, коли грало піаніно і бачила «ту» дівчину, і що вона аніскільки на тебе не схожа. Що «це була інша дівчина зі світлим волоссям, та точно не Юі…»
Юі вражено дивилась на Енн й відповісти нічого не могла. Та́ виклала їй таку купу інформації, що аж у голові все не поміщалось.
- Той привид… - продовжила Енн і Юі аж затамувала подих в очікуванні нового «вибуху». – Це твій покровитель.
- Хт… мій хто? – не зрозуміла дівчина.
- Твій покровитель. Тоді ти торкнулась його, я бачила. Отже, тепер він завжди тебе захищатиме. Не бійся його. Сестра казала, що то й не привид зовсім, а людина. Ну, тобто маг якийсь… Можливо, навіть із поселення.
- Якого поселення? – нічого не второпала срібноволоса.
- Там, де знаходиться п’ятий відокремлений кабінет (до речі – кабінет другого Сандервіка), дорога веде в ліс і виходить у невеличкому поселенні. Згодом ти там побуваєш. У ньому живуть торговці всякими магічними речами, а ще – так звані «маги на пенсії». Так от: багато хто говорить, що це хтось із них приходить під виглядом того «музиканта»…
- Але навіщо? – здивувалась Юі.
- Цього я не знаю нажаль. Та найголовніше, що він не є якимось злим духом, навпаки… А от чого йому треба й хто він – можливо скоро дізнаєшся. – і Енн добродушно посміхнулась. – Ах, ледь не забула – нікому про нього не говори.