- Гаразд… - розгублено відповіла Юі.
Дівчата сьорбали собі каву і гадали кожен щось своє. Насамперед Юі. Їй було про що подумати. І в першу чергу про Хотару. Й справді, поведінка подруги була дивною. Вона якось надто агресивно поводилась. Може, якщо Енн права про те, що вона якось пов’язана із директором та наглядачем, то подруга вела себе так злобно із нею, бо боялась, аби та чого не вибовкала зайвого? Юі аж стерпла від такої думки. Що, як Хотару умисне позвала її з собою у Англію? Але для чого тоді? Які в неї можуть бути причини?
«Господи… в мене зараз мозок закипить від усього цього… Що тут коїться в цій Академії?» - Юі так заглибилась у роздуми, що й забула, що Енн ще тут. А вона в свою чергу зацікавлено спостерігала загадкове обличчя Юі і думала, чи не наговорила цій дівчині зайвого.
У Енн не було якихось прихованих мотивів ні на рахунок цих трьох із Японії, ні взагалі будь-кого іншого. Зі слів сестри міжусобиці Сандервіків виглядали до біса жахливими і несправедливими. Наклеп на старшого Сандервіка… Це точно був наклеп, її сестра не могла помилитися. Зрештою, це Енн не так вже й хвилювало, та якщо Юі так зацікавився наглядач, то для її ж блага вона повинна була про все це дізнатися. Адже, окрім Енн, їй про це більше ніхто не розкаже. Юі мала бути озброєна…
- Чому ти вирішила вступити саме сюди? – запитала раптом Енн. – Адже в Японії теж є Академія, наскільки я знаю.
- Ем… - знітилась Юі. – Я… втекла звідти.
- Тобто?
- Ну… Я вже навчалась на протязі місяця у Академії в Японії, а потім… Загалом, тітка Нора, мамина сестра, яка виховувала мене після її смерті, працює там бібліотекаркою. У неї з’явився там помічник, звідси, із Англії приїхав, та й почав за мною упадати. – Юі ніяково посміхнулась. – Набридливий дуже… От я й втекла від нього. І від тітки, адже вона дуже вже наполягала на тому, щоб я з ним подружилась. Та й особистий викладач у мене там геть не путній був. А вчитися-то в нього не так, як тут, а аж три роки! Замінити не було на кого, отож ідея чкурнути у Англію мені здалась дуже захопливою. І от я тут! Та все почалося геть не так спокійно, як я собі думала…
Юі задумалась. Все й справді почалось якось дуже важко. І ще вона не знала, чи добре зробила, що розповіла все це Енн. Хоча, та Юі теж багато чого виклала.
- Не хвилюйся. – озвалась дівчина. – Гадаю, все налагодиться… Гаразд, я вже піду.
Зачиняючи за Енн двері, Юі почула якийсь шурхіт на балконі. Ледь встигла перевести погляд у вікно, як побачила, що там щось промайнуло. Переборюючи страх, дівчина помалу вийшла на балкон. Надворі було місячно, то ж можна було щось розгледіти. Та як Юі не вдивлялась в ніч, нікого так і не побачила. Від цього їй стало ще страшніше. Здавалося, наче за нею хтось стежить. Раптом вона помітила - справа на поручні балкону лежала біла троянда із довгим стебельцем. Вона аж іскрилась у холодних променях місяця. Юі обережно підійшла і взяла квітку в руки.
«Біла троянда начебто не віщує нічого поганого, правда ж..?» - запитала чи заспокоїла сама себе подумки.
Вона ще раз роззирнулась навколо і зайшла в кімнату. Дівчині було й страшно, і приємно, і водночас вона злилась. Ввійшовши, вона замкнула двері балкону на ключ, ще раз подумавши, що це її швидше за все не врятує, та все ж. І злісно заслонила штори. Їй хотілося думати, що це не попереджує нічого поганого, та здоровий глузд обіцяв інше. Вона у Академії, де повно магів! І самозаспокоєння, що в цьому нічого страшного, нічим не допоможе. Вартує згадати одного лише наглядача, його зловісний холоднючий погляд, прикритий білим, як іній волоссям… «Якщо це був він, - гадала Юі, - то це вже геть нездорова симпатія… Квіти ж просто так не приносять…» Мимоволі пригадався моторошний роман про привида відомого оперного театру в Парижі6. На щастя, там він приносив коханій Крістін бордові троянди, зав’язані чорною стрічкою. «Хай йому грець!» - нервово думала Юі. У цьому випадку вона заспокоювала себе тим, що квітка у неї біла і без всяких там траурних бантиків. А що, якщо це й справді міг бути той привид, що грав на піаніно у холі? Вона ж його тоді торкнулась. Це ж подумати лише – взяла й торкнулась невидимого! Зате ясно відчула, що він все ж матеріальна сутність, от тільки геть невидима. А ще Енн сказала, що відтепер він може стати її покровителем… Гаразд, покровителем, то й покровителем. Але от хто ним є? Це найбільше цікавило Юі. Ставлення до неї Сорена Сандервіка й то відходило на другий план.
Глава одинадцята
Наставник
Якщо Юі собі думала, що наразі тим все закінчиться, то глибоко помилялась. Не встигло й три дні пролетіти, як потягнулись за нею нові переслідування наглядача.