- А що ти так задумалась? – поцікавився Сандервік.
- Со́ра… - пробурмотіла Юі. – А можна тебе так називати?
Сорен здивовано поглянув на неї.
- І що ж це означає? Це ж японською, правда?
- Так. Сора означає «небо». – і враз знітилась. – Ну, тобто… не тому, що воно саме щось означає, а… просто майже як Сорен… і… мені звичніше…
Хлопець уважно дивився на Юі і вона замовкла. Зайвого ляпнула.
Щось подумавши, Сорен відвернувся.
- Ну гаразд, як тобі захочеться… Сора то й Сора… - байдуже відказав він.
На мить запанувала мовчанка. Юі не знала, що далі сказати, й наглядач мовчав, розгрібаючи ще якісь папери.
- Взагалі-то моє ім’я Се́рберус, якщо вже на те сталося…
«Серб… що? Серберус, Дортерус… у них що тут, всіх так дивно називають..?» - розгублено думала Юі.
- … та мене так вже давно ніхто не називав. Застаріла якась форма. А Сорен – це начебто данською, от я й скоротив його. Хм, Сора… У Японії теж дивні імена… - бурмотів собі під ніс хлопець.
Юі лише здивовано спостерігала за ним і помалу заспокоювалась. Та втрачати пильності вона не мала права і прекрасно це розуміла. Отож, потрібно лише поспостерігати, що буде далі…
- Що ж, брате… мої вітання! – якось піднесено озвався Юго, тільки-но Сорен ввійшов у його кабінет. – І як тільки тобі вдалося приманити її?
Сорен мовчки сів у крісло, зняв маску і незворушно втупився на нього. І звідки він вже все знає?
- Я ж казав тобі, що вона ще повернеться. – байдуже мовив наглядач. – А що? Чому ти здивований?
- Слухай, - Юго сів у своє крісло навпроти Сорена, - чим ця дівчина тобі така приваблива? Окрім, звісно, волосся, бо це дуже цікава аномалія, враховуючи те, що вона із Японії.
- То й що, що з Японії. Може, вона не японка?
- Юі Сузуран? Не японка? Її батько, як мінімум, мав би бути японцем. Хоча, цілком згоден, що в її зовнішності японського практично не видно. То що в ній такого? – не вгавав Юго.
Сорен мовчав. У Юі справді було щось таке, що приваблювало його цікавість. Здібності у неї однозначно були, та от які? Заглянувши всередину, Сорен бачив лише пустоту, наповнену темрявою. Та він знав, що варто було сонцю зійти, і темрява розсіється. От тільки коли той світанок?
- Не знаю, Юго… - здався він. – Як я й сказав – бачу всередині неї лише морок. І за ним однозначно щось ховається.
- То навіщо ж ти її прийняв? Хіба тільки через цікавість?
- А що? Саме через цікавість. А ще я не хочу й не можу допустити, аби хтось інший побачив, що коїться у тих сутінках.
Юго відкинувся у своєму кріслі і задумався. Сорен безперечно відчував щось більше, аніж просто темряву. Тож для початку вартувало б розізнати, що то за дівчина і звідки, хто її батьки і де саме вона жила в Японії. Може, це щось і дало б.
- Що ти збираєшся отримати в нагороду?
Сорен здивовано перевів погляд із обрію у величезному вікні кабінету на кузена.
- Ти про що це? – він запідозрив, що Юго щось задумав.
- Її здібності чи її саму?
Якусь хвильку Сорен й не знав, що сказати. До чого вся ця розмова?
- Хочеш сказати…
- Що, як ти раптом знайшов ту дівчину, за якою полює Дортерус? Що ти зробиш?
Сорен ошелешено витріщився на Юго, а той лише якось загадково посміхався.
- Звідки ти можеш знати? – перепитав він.
- Я не знаю цього напевне. – знизав плечима Юго. – Лише припустив. Ти ж побачив у ній щось більше ніж просто темряву…
- Не побачив! – різко перебив його Сорен. – Лише відчув. І я не знаю, що саме я відчув, отож і збираюсь це вияснити! Годі, мене вже дратує ця розмова! Чи ти думаєш, що я вирішив потай від тебе розізнати все?
- Нічого такого я не думаю, вгамуйся. – спокійно відповів директор. – Якщо б ти хотів потай від мене це зробити, то не прохав би мене прийняти Сузуран у Академію і діяв би самотужки.
За мить Сорен остиг. Він знову задумався. Юго був правий. А, може, якраз так і треба було зробити?
«Угх… - похмуро подумав він. – Щось мені таки не подобається ця розмова. Очевидно, що він теж вмирає з цікавості, хто така Юі. Не можна дозволити йому дізнатись це швидше…»
- Треба розпитати її, що вона тут робить. – спокійно мовив Сорен і Юго здивовано глянув на нього. І якось начебто трохи втішився.
- Правильно. Розпитай. І не лише її розпитай – може, ще хто що знає.
- Наприклад? – не зрозумів Сорен.
- Наприклад, подружки.
Сорен розізлився.
- Я що по-твоєму, на ідіота схожий?! Отак вони мені й викладуть усе про неї!