- Як це так зачаровані? – притишено озвалась Натсумі. – І нащо ти це сказала? Я вже боюсь їх брати…
- Не будь такою переляканою! Я мала на увазі те, що вони зачаровані, аби не в’янули. От і все. Не накручуй себе!
Дівчата пішли, узявши квіти, і залишили Юі наодинці зі своїми думками. Увечері на поручні її балкону лежала чергова троянда, а зранку усі троє не могли повірити своїм очам – троянди, які узяла Натсумі, засохли до останньої пелюстки. Ніби стояли там уже п’ять місяців… Та, сама не знаючи нащо, але ті засохлі квіти Юі узяла і віднесла у свою кімнату, на що подружки лише здивовано переглянулись і кожна подумала, що із срібноволосою щось не все гаразд.
Юі довго думала, що робити із рештою квітів. Вона добре пригадала весь той період, відколи почала їх отримувати. Нічого погано із нею не ставалося. Нічого не боліло. Навчання йшло, як ніколи чудово, як у міс Мунссен, так і додаткові заняття у Сорена. Спала теж, як немовля. Отож, можна зробити висновок, що квіти не приносили їй ніяких нещасть. То й викидати їх не було сенсу.
«Невже це й справді Дортерус? Знайшов таки мене? Ні… ні, ні… це я себе накручую… просто співпадіння. І все! Та й узагалі він в усій цій історії – негативний персонаж!»
А квіти й справді були зачаровані. І саме тому, що кожної ночі в її кімнаті ставало на одну троянду більше, у неї в цій Академії все так прекрасно складалося. Вони виділяли чудовий аромат, до якого Юі уже так звикла, що й не помічала його. Цей запах підтримував її магічну енергію і додавав нових сил, завдяки чому успіхи Юі у навчанні зростали. Він окутував усе єство дівчини, роблячи його непроглядною тьмою для Сорена і не даючи розгледіти її надзвичайні здібності…
Глава чотирнадцята
Викриття
Зайшовши сьогоднішнього вечора у кабінет свого наставника, Юі відчула навколо гнітючу атмосферу. Камін, очевидно, жеврів уже давно, та всередині було так холодно, неначе в собачій будці. Як завжди, темно, проте у повітрі стояв якийсь гіркий запах. А ще всюди було прибрано – ніяких розкиданих паперів на робочому столі Сорена, ніяких згортків, жодної пляшечки із зіллям. Юі здивовано роззирнулась і не одразу помітила на столі фото якоїсь щасливої пари. Вона підійшла ближче і приглянулась. Жінка була японкою, до того ж дуже схожою на… «Справді, і на кого вона так схожа?» - подумалось Юі. Чоловік був, очевидно, британської крові. Світловолосий, із смарагдовими очима і родимкою на правій вилиці. Як у… Дортеруса.
«Точно! Мабуть, це їхні батьки…» - промайнуло в голові дівчини.
- То ти, значить, племінниця Нори… – спокійно і грізно озвався позаду неї Сорен, зблиснувши у темряві холодними очима. Юі аж здригнулась від несподіванки і різко оглянулась.
- М… Що? – тихо перепитала дівчина. Голос Сорена наводив на неї страх.
- Не прикидайся дурепою. Чи ти думала, що я ніколи про це не здогадаюсь?
Юі здивовано дивилась на нього і щосекунди усвідомлювала, що Сорен налаштований геть вороже.
- Так, моя тітка…
- Нора Мілтон. – перебив її наглядач.
Він ворухнув рукою, яка була закладена за спину, і позаду у темряві зблиснув довгий клинок. Сорен повільно підійшов на крок ближче і Юі перелякано відступилась. Вона не розуміла, звідки Сорен знає її тітку і чим вона йому так не догодила, що зараз він виблискує перед Юі гострим лезом.
- Який же я, однак, ідіот… Сам же прохав перед Юго, щоб прийняв тебе у Академію, а потім узявся вчити магії убивцю…
- Я… я не убивця… - перелякано прошепотіла Юі. – І до чого тут моя тітка? Що відбувається?
- Що відбувається?! – сердито гаркнув Сорен і підступив ще ближче. – Ти ще смієш робити вигляд, начебто нічого не знаєш?!!
Дівчина відступилась назад, та Сорен різко ухопив її за горло і притиснув до стіни. Вона нажахано завмерла. Тікати було нікуди. Юі не могла ні ворухнутись, ані дихнути. Гнівне обличчя Сорена із сяючими фіолетовим вогнем очима було так близько, що вона відвернулась, не в змозі дивитися на нього.
- Нора, - просичав Сорен, - дванадцять років полювала на моїх батьків і на їхню магію. Вона обпекла мою матір вогненним демоном і нацькувала на неї пекельну собаку! Та потім сталось диво і вона кудись щезла. Як батько не намагався вийти на її слід – так і не знайшов. Та за кілька років мої батьки загинули, не залишивши нічого, окрім настанов учитись магії, і зараз з’являєшся ти! Ти, маленька паршива негідниця, яку я по своїй дурості захотів навчати!