Він замахнувся над нею, зблиснувши клинком, і раптом очі Юі яскраво засяяли. Вона так само налякано дивилась на нього, ледь чи не задихаючись, а зіниці її світились у сутінках ледь зеленуватим сяйвом.
Від несподіванки Сорен випустив із рук клинок і відсахнувся.
«Цього не може бути… Ніяк не може бути!» - промайнуло в його голові.
Юі закашлялась, важко віддихуючись, і трималась за горло. Сорен стояв перед нею, безсило опустивши руки, і не міг зрозуміти, як так сталося, що очі Юі зненацька так сильно засяяли.
- Геть… Геть звідси!!! – ненависно прошипів він і Юі прожогом кинулась із його кабінету.
Якусь мить Сорен приголомшено стояв, як укопаний. А потім знесилено присів на підлогу і ухопився за голову.
«Бісова дівка..! Будь ти проклята Юі!»
Крізь вечірню темряву Юі, не відчуваючи землі під ногами, тікала від Сорена. У голові думки спліталися сірою павутиною. Її тітка полювала на Сандервіків.. На магію… Невже ця магія така сильна, що вартує життя? Та хіба Нора була здатна на таке?
«Що тут відбувається..? Що відбувається зі мною? І Сорен… ледь не убив…»
Недаремно Юі думала собі, що Дортерус не здатен на убивство. Принаймні, їй так здавалося… Куди більше схильний до такого Сорен. І чого вона не слухала Енн, коли та говорила їй не зв’язуватися із наглядачем? Але… він її все-таки відпустив… Чому..?
Надворі не видно було ні зірок, ані місяця. У повітрі відчувався легкий морозець, який трохи прояснював розум Юі. Доріжка, що оминала Академію і вела під гуртожитки, злегка блищала залишками льоду. Із вікон коридорів головного корпусу падало тьмяне світло, м’яко осяваючи ту алейку. Враз перед очима все зникло, потемніло. І різко заболіла голова…
Енн, не підозрюючи нічого, умиротворено сиділа у кріслі своєї кімнати і читала якусь книжку. Як зненацька у двері постукали.
«Хто б це міг бути..?» – здивувалась подумки дівчина.
Та відповідь на запитання, хто там за дверима, вона не почула. Дівчина напружено прислухалась, аж раптом під її двері просунули записку, складену вдвоє. Енн підняла папірець і розгорнула її.
96
«Що… це за число?» - Енн ще більше здивувалась. Трохи подумавши, вона дійшла висновку, що швидше за все це число означало номер кімнати Юі. І що далі? Дівчині було трохи страшно, раптом це якась пастка. Але якщо це й справді кімната Юі, то вона, напевне, в біді. Наважившись, Енн узяла найбільшого ножа із кухні й таки пішла до неї.
Підійшовши під двері дев’яносто шостої кімнати, дівчина прислухалась. Ані звуку. Ні зсередини, ні навколо у коридорі. Дівчина боязко повернула ручку і відчинила двері. В кімнаті було ввімкнене світло, а на ліжку лежала Юі. Спочатку Енн не зрозуміла, спить вона чи що. Дівчина налякано роззирнулась. Нібито в кімнаті не було нікого. Але, підійшовши ближче, вона побачила поруч Юі ще одну записку.
«Я знайшов її непритомною і з розбитою головою. Очевидно, вона посковзнулась на обмерзлій доріжці і сильно ударилась. Всю необхідну допомогу я їй надав і через деякий час вона прийде до тями. Потурбуйся про неї.»
- Ну й справи… - тихо озвалась сама до себе Енн. – І хто ж твій рятівник, гм? Не хоче, щоб його впізнали?
«І чому саме мене покликав, а не, наприклад, Хотару чи Натсумі..? Цікаво…»
На другий день після обіду Юі нарешті отямилась. Енн ночувала у її кімнаті і навіть не пішла на заняття. Вона вже почала непокоїтися, аж Юі таки відкрила очі. І одразу різко сіла.
- Ей! Тобі не можна отак зразу підніматися! Ти сильно вдарилась…
- Як я опинилась тут?
Енн лише знизала плечима і протягнула їй папірець.
- Мене… хтось приніс сюди? Нічого не пам’ятаю після того, як вибігла від Сорена. Це він був?
- Я не знаю. Гадаю, ні… Щось сталося?
Юі мовчала. Вона не знала, що розповісти подрузі. І як пояснити Соренові, що вона не убивця? Що ж такого натворила її тітка, що Юі ледь не поплатилась за це життям?
- Нічого такого. Лише трохи посварились…
- Посварились? Через що?
- Не знаю, Енн… Щось він не в дусі був… - дівчина таки не наважувалась сказати в чому причина і ще більше занурювалась у роздуми. – Ти могла б мене залишити? Я вдячна тобі, що ти була поряд, але зараз я маю все обдумати…
- Гаразд. – ніяково погодилась дівчина. – Та якщо тобі щось знадобиться – клич!
- Угу…
За хвильку Енн зникла за дверима і Юі піднялась із ліжка. Вона стала перед вазами із трояндами і знову задумалась. Їй хотілося жбурнути їх усі геть, та вона не могла цього зробити. Квіти не винні…