«Цікаво… ти, що приносиш квіти – мій вчорашній рятівник? І чи можеш ти бути Дортерусом?» - вона ніяк не могла скласти докупи все що із нею відбувалося. Її тітка полювала на магію батьків Сандервіків... Але Дортерус допомагає їй у бібліотеці… Чи знає він усе це про Нору? Мабуть, що знає… Недаремно ж вона наполягала на тому, щоб Юі з ним подружилась. Але як так?
«Що ж мені робити? Тітонько… що ти натворила?»
Півночі Сорен думав над тим, що він побачив у очах Юі. Таким сяйвом вони ще ніколи не світились і його це дуже занепокоїло. Очі убивці не сяятимуть таким чистим кольором… До того ж таким, як у…
«Ні… Ні! Цього ніяк не може бути… Може, мені привиділось..? Але… її душа – непроглядна темрява, у мороці якої я не можу нічого побачити…»
Десь глибоко в душі він уже шкодував, що так налякав Юі. Може, треба було просто спокійно обговорити все. Або ж запитати по-іншому, навідними фразами. А тепер через його неврівноваженість пізно щось вирішувати. Якщо й треба буде щось дізнатися, то знову доведеться розвідувати самому.
«Як не намагався – так і не завоював її довіри… І як тепер виправити все? І, щонайгірше, вона не стала моєю союзницею…» - тепер він був більш, ніж впевнений, що Юі таки знає Дортеруса.
Наступного дня Сорен піджидав Юі у коридорі Академії. Довго чекати не довелося, як із кабінету математики почали виходити студенти, а згодом і сама Юі з’явилась. Та лиш вона побачила Сорена, різко звернула у інший бік.
- Юі, зачекай! – гукнув їй навздогін Сорен, та дівчина лиш пришвидшила ходу. – Юі, я маю з тобою поговорити…
Він наздогнав її і ухопив за руку, як дівчина скрикнула. Усі студенти, що були у коридорі, обернулись на її голос.
- Не смій більше мене торкатися! – гнівно, але трохи налякано озвалась вона.
- Послухай… післявчора… загалом, я маю вибачитись. Трохи погарячкував.
- Погарячкував?! Знаєш, що? Котись до дідька в пекло! На цьому мої додаткові заняття у тебе закінчились! – і побігла геть.
- Ти, здається, зовсім здурів?!
Не встиг Сорен зайти у кабінет Юго, як той ледь не накинувся на нього, мов скажений пес. Юго був вкрай невдоволений останніми подіями між кузеном та Юі. Йому аж ніяк не хотілося, щоб цих двоє посварились.
- Про що це ти? – наглядач здивовано витріщився на директора.
- А то ти не знаєш! – огризнувся той. – Півакадемії бачило, як Сузуран послала тебе під три чорти! Гаразд, що не знають, як ти їй ніж до горла приставив…
- Годі! – Сорен й собі розлютився. – Юі – племінниця Нори Мілтон. А ця жінка дюжину літ полювала на магію моїх батьків!
- Що ти верзеш?! Нора облишила цю справу задовго до того, як загинули твої батьки!
На мить Сорен задумався.
- Чому ти не думаєш, що вона може бути причетною до цього вбивства? А знаєш, де зараз Дортерус? У Академії в Японії! Прислуговує біля неї у бібліотеці!
Юго здивовано вирячився на Сорена.
- Не може бути…
- Ще й як може! Думаю, що вони обоє підіслали сюди Юі…
- Навіщо? – не зрозумів Юго.
- Сам не знаю, але мені це не подобається. Як думаєш, з якого це дива Дат із Норою подружився? І знав же ж про її походеньки! Недаремно я ще з дитинства вважаю, що він замарав руки кров’ю батьків! Інакше б він не мав зараз бути із Норою на одному боці.
Юго задумався. Все йшло трохи не по плану, але нехай.
- Роби що хочеш, але ти мусиш перетягнути Сузуран на нашу сторону. – наказово озвався він до Сорена. – Хочеш, зачаклуй її, хочеш – пам’ять зітри! Але зроби це!
Тут Сорена трохи спантеличили настанови Юго.
- Зачаклувати її? Та я боюся навіть пробувати таке! Післявчора, коли я схопив її за горло, її очі засяяли…
- Що..? – від несподіванки Юго аж рот роззявив.
- Так, уявляєш? І засяяли так сильно, що я ледь не осліп. Я не бачу, що робиться всередині неї і це не дає мені спокою. І саме тому я її боюсь. Бо якщо її прислав із Японії Дортерус, то я й уявлення не маю, наскільки сильне це дівчисько…
- Хм…
- І тим не менш – вона злякалась мене так само, як і я її. Я навіть думаю, що вона сама не зрозуміла, що її очі засяяли…
- Яким вони світились? – насторожено перепитав директор.
- Зеленуватим.
Юго нервово заходив туди-сюди кабінетом. У його голові здійнявся вихор думок. Не можна було допустити, щоб Юі так просто вислизнула з їх рук. А якщо ще й раптом повернеться Дортерус, та ще й як приволоче із собою руду – біди не уникнути. Все скотиться до дідька!