Глава шістнадцята
Несподівана зустріч
- Юго! – в кабінет директора поспіхом ввійшла Лілліан. – Ти чув? Дортерус повертається із Японії.
- Он як… - Юго раптом занепокоївся. – Цього варто було очікувати, враховуючи недавні події. Поява Сузуран в нашій Академії ні до чого доброго не приведе…
Лілліан лише мовчки слухала, прокручувала щось своє в голові.
- А чи не ти часом його покликала? – обернувся Юго до неї.
Сестра здивовано перевела погляд на нього.
- З якого б це дива? Я до Дортеруса ставлюсь не краще вас із Сореном. Вигляду лише не подаю.
- Я на це сподіваюсь… - озвався Юго. – Дуже важливо, щоб ти була на стороні Сорена.
- Я ні на чиїй стороні! – грізно відказала Лілліан. – Та й не впевнена, що тобі це потрібно. Мама б точно цього не схвалила.
- Мені краще знати! – огризнувся Юго. А після деякої паузи додав. – Коли він з’явиться?
- Завтра.
- Літаком прилетить? Чому б просто не використати магію? Це б економило і час, і гроші.
- Не спішить очевидно… - задумалась Лілліан.
- Просто любить ефектно з’являтися. У його випадку – це «звичним простолюдинам» способом.
Повертаючись із заняття, Юі зустріла в коридорі подруг. Вигляд у них був стривожений, а Натсумі то й взагалі перелякана якась.
- Щось сталося? – звернулась до них Юі.
- А ти що, не чула? – здивувалась Хотару.
- Не чула про що? – дівчина нічого не розуміла.
Подруги переглянулись і Хотару тихо промовила.
- Дортерус повертається із Японії…
Юі неначе током вдарило. Вона приголомшено дивилась на дівчат.
- Що..? – ледве й спромоглася промовити. – Звідки ви знаєте?
- Роберт-сан сьогодні упом’янув про це, коли говорив із місіс О’Брайан. Здається, тут ледь чи не кожен викладач чи то остерігається, чи, може, таки боїться його приїзду. Кожен, хто згадує про Дортеруса, виглядає вкрай занепокоєно. – відповіла Хотару. – І, уявляєш? Його прізвище – Сандервік!
- Старший брат Сорена, я знаю. Коли? – понуро запитала Юі.
- Кажуть, нібито завтра…
- Що ти збираєшся робити? – налякано озвалась Натсумі.
Юі здивовано глянула на неї і не змогла нічого сказати. Вона не знала, що має робити. Тікати? Навряд від Дортеруса втечеш… Витримала паузу, роздумуючи, а потім промовила:
- Нема сенсу від нього ховатися… - і тут дівчата ще більш здивувалися. – Очевидно, - продовжила Юі, - він знає, що я тут.
- Але звідки? – озвалась Хотару. – І чого б йому просто не з’явитися? Навіщо використовувати транспорт? Якщо б він знав, що ти тут, то спішив би…
- Не Дортерус… - відповіла Юі. – Він знає, що я розумію – мені нікуди дітися від нього. Нікуди тікати… Саме тому й не спішить. Але я й не збираюся тікати – я його не боюсь! – очі Юі впевнено заблищали.
Дівчата не знали, що відповісти на це.
- Ходімо в гуртожиток…
Наступного дня Юі не могла знайти собі місця. Всю ніч заснути не могла. Від того, що не виспалась так як треба, цілий ранок її нудило і крутилась голова. Вона сама не розуміла, чи то таки боялась зустрітися із Дортерусом, чи навпаки. Та хвилювання не покидало її ні на мить і щораз дужчало.
Уже на другому занятті Юі відчула, що не зможе висидіти його до кінця.
- Можна мені вийти? Щось… нездоровиться. – попросила вона у викладача.
- Звісно. Відправити когось із вами, міс?
- Ні. Усе гаразд, я сама. – в’яло відповіла дівчина і поволі вийшла із аудиторії.
«Свіже повітря повинно мені допомогти… Вийду-но я надвір» - заспокоювала сама себе, плентаючись коридором. Наблизившись до сходів, що вели вниз у вестибюль, Юі зупинилась і обперлась на поручень. Кілька раз глибоко вдихнувши та видихнувши, вона почала помалу спускатися. Діставшись до сходової площадки, на неї раптом налетіла зграя якихось птахів. Вони лопотіли крильми просто в неї над головою і перед очима. Юі намагалась відігнати їх, та марно. То була зграя дивних чорних голубів і, здавалося, їх ставало дедалі більше. Вони не клювали її і не подряпали, лише штовхали зі всіх сторін. Настільки сильно, що Юі раптом відчула, як падає…
Та за мить хтось її підхопив. Юі упала просто в чиїсь обійми. Вона розплющила очі і остовпіла.
- Дортерусе… - ледь промовила. Перед нею було злегка усміхнене обличчя старшого Сандервіка. Він дивився на дівчину своїми зеленими очима, проникаючи в саму душу.