- Не бачив би я тієї зграї, то б подумав, що ти на радощах кинулась мене обіймати! – весело промовив він і додав лагідно. - Радий тебе бачити… Юі.
Дортерус ступив крок уперед, піднявшись на площадку і відвівши Юі подалі від краю.
– А ну геть, бридкі потвори! - вигукнув він голубам, махнувши рукою і ті миттю пощезали. На кілька секунд його обличчя спохмурніло. – Схоже, мене тут «чекають» - не забарились з привітанням. – та враз знову ледь помітно посміхнувся і обернувся до Юі. – Все гаразд?
Чи все гаразд? Хтозна – серце Юі так шалено билося, що, здавалося, просто вилетить із грудей.
- Так… - розгублено відповіла вона.
- Що ж, будь обережніша надалі. – і попрямував сходами уверх.
А дівчина так і залишилась стояти там, як укопана. Думки в голові створювали невимовну бурю. «Дідько… як так вийшло? Треба ж було так натрапити на нього…». Юі роззирнулась - у коридорі нікого. Виходить, вона перша із ним зустрілась… «Він не здивувався, побачивши мене… Отже, точно знав…». Юі була вкрай схвильована. «Це точно він був? Геть не той Дортерус, якого я бачила у Японії… Зовсім не той…». Її непокоїла ця зустріч так сильно, що й досі перед очима виднілась привітна посмішка хлопця і його ніжний погляд. Такий, наче він цілу вічність чекав цієї миті.
Першим ділом Дортерус попрямував у кабінет Юго. Знав, що там його чекають найменше, та все ж. Не стукав, лише тихо ввійшов і мовчки зупинився на вході.
Юго стояв спиною до нього, вдивляючись у горизонти по той бік величезного вікна свого кабінету. Та Дортеруса він почув.
- Як там Японія? – запитав він, не оглянувшись. І одразу ж сам відповів. – Очевидно, не дуже, раз ти вернувся…
Дортерус лише посміхнувся.
- Я б сказав – навпаки. – спокійно озвався він. – Зима наче не дуже й холодна, а літо – переважно дощове. Просто чудова погода для того, щоб завжди тримати свіжою голову.
Юго промовчав. Якусь мить він ще стояв так перед вікном, нерухомо, а потім обернувся і байдуже поправив окуляри.
- Твій кабінет ніхто не чіпав відколи ти поїхав. Усе має бути на місці. Ключі…
- У мене є. – посміхався Дортерус. – Дякую. Ліллі у себе?
- Мабуть. – байдуже відповів директор. – Вона ж не єдина, кого ти хочеш побачити після мене? – промовив в’їдливо.
- Юі я вже зустрів. – не здавався Дортерус.
Юго лише гнівно блиснув сірими очима. Не про Юі він говорив. Але стримався, вдавши, що йому немає до цього діла.
- Що збираєшся тут робити? Викладатимеш?
- Покищо ні.
- А що тоді? – не вгавав Юго.
Дортерус тільки підозріло примружився, та поводився цілком спокійно.
- Оціню обстановку. Для початку. – він знову посміхнувся і вийшов геть.
За півгодини після зустрічі із Дортерусом Юі перестріла на перерві подружок. Тоді вона так і не змогла повернутись у аудиторію і сиділа на лавочці перед головним входом у Академію. Вигляд у неї був просто нікудишній.
- Здається, ми обидві знаємо, чому вона в такому стані. – тихо прошепотіла Хотару до Натсумі.
Дівчата підбігли до Юі і стали допитуватися.
- Дай вгадаю, - почала Хотару, - ти вже бачилась із Дортерусом?
Юі здивовано перевела пустий погляд на неї.
- Звідки ти знаєш? – в’яло перепитала.
- На чолі у тебе написано! – буркнула Хотару.
- Ми бачили його щойно у Академії. Вперше, та одразу зрозуміли, що це він. – так само тихо прошепотіла Натсумі. – Його величний вигляд просто обертав за собою голови ледь чи не кожного.
- Ага, - додала Хотару, - та мушу сказати, що зовнішність у нього привітна і начебто добре обличчя.
- Це швидше просто фальшива маска… - задумливо припустила Натсумі.
Юі сиділа, понуривши голову, і нічого не відповідала на здогадки дівчат. Фальшивою була якраз поведінка Дортеруса у Японії, як у тітки Нори, а тут він геть не той і Юі боялась цього найбільше. Адже із самовпевненим і пихатим Сандервіком вона ще знала, як обходитись, а такий він, як сьогодні, не залишав їй жодних шансів оборонятися. Юі думала над тим, що потрібно негайно щось придумати, бо якщо він приїхав сюди продовжувати мозолити їй очі, то тікати їй уже буде нікуди. А здаватися вона не хотіла.
Раптом до дівчат підійшла Енн.
- Юі, все гаразд? Ти покинула заняття такою блідою, що я геть перелякалась…
Голос Енн вивів Юі із роздумів.
- Не хвилюйся, мені вже краще. Ходімо… - тихо сказала вона і піднялась із лавочки.
Повертались дівчата у Академію мовчки. Хотару із Натсумі думали, що подрузі із своєї групи Юі нічого не розповідала, отож не стали нічого додавати на рахунок Дортеруса. А Юі ніяк не покидали думки про тих голубів, що налетіли на неї. Тоді Дортерус сказав, що його тут чекають, і говорив він точно не про Юі. «Авжеж, його тут чекають… - думала собі дівчина. - Навіть остерігаються, чи то бояться. Особливо Сорен. Він явно не в захваті від повернення брата із Японії. Боюсь уявити, що буде, коли вони зустрінуться…»