«Цікаво, чи зустрівся він уже із Сорою..? Стосунки між цими братами точно не найкращі, вони наче запеклі вороги… І чи справді Дортерус міг би бути винен в смерті батьків? Сестра Енн так не думала… - раптом пригадала собі Юі. - І я не думаю…»
Юі порівнювала Дортеруса і Сорена, і не могла збагнути, хто б із них міг би бути таким безжальним убивцею. Очевидно, на цю роль більше підходив Сорен, адже будь-кому (і Дортерус не виняток) важко приховувати жорстокість. А старший із братів Сандервіків таким не був. Принаймні, не здавався.
- Енн… - Юі знову озвалась наприкінці заняття. – Я мушу тобі дещо розповісти…
- Я слухаю. – дівчина трохи наклонилась, аби не довелось говорити надто голосно.
- Не зараз. Як вийдемо у коридор…
За кілька хвилин заняття закінчилось і дівчата покинули аудиторію. Юі зосереджено оглянулась, чи немає часом поруч Хотару із Натсумі, чи Сорена наприклад, а тоді тихо озвалась:
- Пам’ятаєш, я тобі розповідала, чому втекла з Японії?
- Так. – спокійно відповіла Енн.
- Так от… Тим помічником моєї тітки в бібліотеці, від якого я втекла… був Дортерус.
На мить повисла тиша. Енн приголомшено дивилась на Юі. Оце так несподіванка!
- Щ… що? – ледве вимовила вона.
- Так… - відповіла Юі і похнюпилась. Енн, напевне, скаже їй, що та цілковита дурепа.
- То он воно що… - задумливо промовила вона. – Тому ти так дивно поводилась того дня, коли він з’явився. Чому ти ще з самого початку цього не сказала мені?
- Я не знала, що брат Сорена - викладач із п’ятого кабінету і помічник моєї тітки – це одна й та ж людина, Дортерус. Я просто не знала його прізвища, а ти не могла згадати ім’я. Лише недавно я довідалась від Сорена. І він мене ледь не убив, коли все це прояснилось.
- За що він мав тебе убити? – Енн не розуміла про що йдеться.
- Моя тітка… Якось вона полювала на магію батьків Сорена та Дортеруса. Та, зрештою, в неї, мабуть, нічого не вийшло і вона дала собі спокій. А потім ще довелось мною опікуватися… Зрештою, опісля того, як Сорен приклав мені до горла ніж, я не думаю, що Дортерус міг би убити батьків. Це надто жорстоко, а він мені таким не видається…
Енн задумалась. І за хвильку ледь посміхнулась:
- Оце ж ти дурницю утнула, що покинула Японію!
Юі не знала, що відказати. Зважаючи на те, що знає Енн зі слів своєї сестри, авжеж саме це вона й мала сказати. Та дівчина не знала, кому має вірити. Та зустріч із Дортерусом на сходах просто не давала їй спокою. Його ніжний погляд, м’який голос… «Дідько! – картала себе Юі. – Здохнути хочеться!»
- Тобі він симпатизує? – несподіване питання Енн вивело Юі із задуми.
- Що?! – вона аж скипіла. – Я ж утекла від нього!
- А тепер?
Здалося, від тих слів срібноволоса окам’яніла. І справді, тепер все змінилось. Світ наче перевернувся, коли приїхав Дортерус… Та чи змінилось саме ставлення Юі до нього, вона не могла зрозуміти.
- Не треба мені відповідати. – спокійно озвалась Енн. – Ти для себе знайди відповідь на це питання. І якщо ніхто його тут не підтримує, ніхто не зважується стати на його бік, то будь першою. Якщо ти хоч раз пошкодувала про те, що втекла…
Оцього Юі й геть не очікувала почути. Не так просто змінити позицію, переглянути своє ставлення до цього хлопця. Тим більше в такій складній ситуації. Ще трохи, і вона б у Сорена закохалась! Добре, що так сталося – він дізнався, що Юі племінниця Нори, і тоді показав свою справжню суть. Та її він не убив. Чому? Отже, теж не здатний на вбивство… «Тут точно є ще хтось…»
До кінця занять вона так і не змогла зосередитися. Виснажена роздумами, вона похмуро верталась в гуртожиток. Погода була настільки чудова, що аж гнітила її – з таким настроєм не підеш на прогулянку. Юі знесилено ввійшла у кімнату і упала на ліжко, навіть не переодягнувшись. Так проспала кілька годин. Коли прокинулась, уже добряче вечоріло. Раптом вона помітила як за скляними дверима балкону її кімнати промайнуло щось. Юі швидко вибігла, та й цього разу нікого не змогла побачити. Лише на поручні, як і кожного попереднього дня, лежала біла троянда.
«Хто ти..? Приносиш мені квіти…» - міркувала собі дівчина. Вона й гадки не мала, хто б міг щодня дарувати їй троянди… І жодного дня не пропустив. І ще ні разу не показався… Загадковий незнайомець.
Глава сімнадцята