Лілліан остовпіла. Дортерус, нічого не розуміючи, звів брови.
- Тобто? – не второпав він.
Юі й сама не могла зрозуміти, де вона і хто ці двоє. Останнє, що пам’ятала дівчина, це як побачила у коридорі Сорена, і він її обійняв.
«Дідько, я ж мала прийти до нього на заняття! Він злитиметься, коли запізнюсь!» - зненацька промайнуло в голові Юі.
- Хто ви такі? І де я? – вона здивовано роздивлялась кабінет, повільно піднявшись із дивану. – Стривайте… ви, - вона глянула на Лілліан, - міс Морріс, я пам’ятаю… А ви?
Дортерус розгублено дивився то на неї, то на Ліллі.
- Ти не пам’ятаєш мене?
- Чи пам’ятаю? Я узагалі вас вперше бачу! – роздратовано відказала Юі. – Не знаю, що я тут роблю, але мені вже пора. На мене Сорен чекає.
Дівчина уже зібралась піти, як Дортерус ухопив її за руку.
- Зачекай!
- Відпустіть мене! – гнівно вигукнула Юі, вирвавшись, і кинулась геть.
Дортерус та Ліллі стояли, як укопані.
- Він стер її пам’ять… - прошепотіла вона і раптом не на жарт розізлилась. – От паскудник!
Дортерус задумався. Це було дуже погано. Якщо вона його забула, то змусити її згадати буде вкрай важко. А зараз він не знав, що робити.
«Дідько!» - подумки вилаявся він. Не треба гаяти часу, інакше хтозна, як далеко зміг би зайти Сорен, переманивши Юі на свою сторону.
- Дортерусе! – Лілліан вивела його із роздумів. – Я спробую щось зробити.
- Гаразд… - відповів він, все ще не перестаючи роздумувати, що робити з амнезією Юі.
За мить Лілліан уже стояла перед Юі, не давши їй дійти до кабінету Сорена. Та́ лише насторожено зміряла управляючу поглядом.
- Міс Морріс? Чого вам ще треба?
Лілліан пильно поглянула на дівчину.
- Що останнє ти пам’ятаєш?
- Чому ви запитуєте? – здивувалась Юі.
- Схоже, ти втратила деякі спогади. Ти хіба геть не пам’ятаєш Дортеруса?
- Кого? – перепитала дівчина, нічого не розуміючи.
- Близько години назад Сорен стер частину твоїх спогадів про його брата, Дортеруса Сандервіка. Сорен лише використовує тебе, навчаючи своєї магії. Якщо не схаменешся, ще багато дров наламаєш.
Юі приголомшено дивилась на управляючу і не розуміла, про що йдеться. Хто такий цей Дортерус? Брат Сорена? У нього є брат?
- Годі з мене! – злісно відповіла Юі. – Я уявлення не маю, про кого ви говорите. А зараз, пробачте, та ви лише марнуєте мій час.
Сказала це і пішла геть. Прийшовши до кабінету Сорена, вона задумано сіла на стілець.
- Таке дивне відчуття… наче я щось забула. – тихо промовила Юі.
- Забула? Що? – Сорен дивився на Юі і щосекунди відчував все більше задоволення від того, як чудово він обставив Дортеруса. Адже із пам’яті потрібно було не просто вилучити деякі фрагменти, а й добавити. Про себе.
- Не знаю. Не пам’ятаю. – байдуже відповіла вона і ніяково посміхнулась.
Майже тиждень опісля цього Юі виглядала, наче зовсім інша людина. Замріяна якась, задумана. Успіхи в навчанні стрімко погіршувались, зате Соренову магію вона освоювала дедалі краще. Які б практичні заняття не довелось виконувати, у неї одразу очі міняли колір на фіолетовий. Вона застосовувала магію всюди, де могла, і це її щораз більше виснажувало. Сорен учив її дивних заклинань, які вона днями машинально заучувала. Енн усе допитувалась, що з нею відбувається, та дівчина не могла пояснити. Коли подруга запитувала, коли це вона встигла із Сореном помиритися, та лише знизувала плечима, бо не пам’ятала цього моменту. І завжди відповідала, що якось так само собою вийшло. Та Енн помічала зміни в її поведінці і щораз більше непокоїлась. Це вже не вперше їй доводилось переконувати Юі, щоб не зв’язувалась із наглядачем, та вона й слухати нічого не захотіла, відвідуючи заняття у Сорена ледь не кожен день.
Якось на протязі цього тижня Юі кілька разів зустріла Дортеруса. Та як хлопець не намагався із нею поговорити, нічого із того не вийшло. Щоразу вона просто утікала від нього. Та гра у хованки тривала майже місяць, аж поки Сандервік не придумав, як повернути дівчині пам’ять. Для цього йому потрібно було приготувати димове зілля і знайти необхідне заклинання септорою11. А далі - відтворити гарну ілюзію.
Кілька днів він вичікував нагоди спіймати Юі у безлюдному місці і нарешті трапилась можливість. У вестибюлі перед останнім заняттям уже не було нікого. Очевидно, студенти порозходились по аудиторіях займати місця. Лише Юі, затримавшись у викладача з попереднього заняття по хімічному зіллєварінні, запізнювалась на наступне. Побачивши Дортеруса у коридорі, різко зупинилась. Хвильку подумавши, знову рушила вперед, зробивши вигляд, начебто його тут узагалі немає. Ще не встигла з ним розминутися, як він раптом до неї озвався.