- Дортерусе… - нарешті озвалась Юі тремтячим голосом і опустила голову.
Він посміхнувся.
- Господи… Як я могла тебе забути. – сказала вона з таким жалем у голосі, що аж мурашки по тілу пробігли.
Дортерус ступив крок назустріч Юі і ніжно її обійняв.
- Усе добре. – заспокоював він її, гладячи срібне волосся. – Ходімо краще звідси…
Глава двадцята
Лисиця, вовк і темна магія
П’ятнадцять років назад, коли на місці теперішньої Академії стояв старий університет з готичними верхівками, занедбаний, проте один із найдавніших у Англії, а поселення магів тоді ще було невеликим містечком Е́ллейсвуд, де кожного четверга проводилась величезна ярмарка книгарного та друкарського мистецтва, з’явився перед тим університетом срібноволосий данець. Подейкували, що із магією знався. І привів він туди із собою двох жінок не європейської зовнішності. Одягнені вони були у сріблясті мантії-кімоно, із довгим світлим волоссям та звіриними очима. А за місяць на розчищеній серед лісу галявині уже височіла Британська Академія Магії. Де й взялась на науку до професора Еберга майже тисяча студентів. Зі всього світу викладати у Академію професор покликав тридцять викладачів із найвищими знаннями магії. Кілька років він відточував механізм Академії до ідеального стану, а потім передав її під опіку дружині – леді Екторіні Морріс-Еберг, а управляти нею поставив своїх дітей – Юго та Лілліан. І про жінок із Японії не забув. Йокаї Інарі та Югуре отримали у Академії нечуваний за всі століття високий статус викладачів. Ніколи ще демонічним напівбожествам-служителям не дозволялося займати такі посади. Та професор Еберг не так просто покликав цих двох викладати, заключивши із ними магічний контракт. Згідно цього документу, затвердженого заклинальними словами усіх трьох, Інарі та Югуре дозволялось викладати у Академії і жорстко слідкувати за порядком, особливо за дотриманням правил Статуту. Та не більше. Професор Еберг хитро упіймав лисицю і вовка за хвіст, зв’язавши їх контрактом – винагородою, яку вони так хотіли. Та за все потрібно платити, і в разі порушення правил служителями професор зобов’язав сам контракт позбавити їх сану йокая і розвіяти їх людську сутність у попіл. Отримати їхню магію після завершення контракту мав сам Еберг. А все тому, що якось данець витягнув Інарі та Югуре із пекла – самої Безодні, куди вони були повержені за непослух верховним божеством Японії Аматера́су чотири століття назад. Та, схоже, іноді йокаї забували, що за перевищення своїх повноважень можна було позбутися власної сутності і завершити контракт.
Сьогодні ніщо не віщувало неприємностей. Проте настрою в Юі само по собі чомусь не було. Вона із самого ранку була роздратованою – спала погано. Їй знову снилися жахіття. Від тієї соренової магії в дівчини був поганий апетит, все дратувало, вона не могла ні на чому добре зосередитися ще й в додаток до цього всього майже кожної ночі її переслідували кошмари. Благо, Лілліан змилосердилась і пообіцяла Юі підшукати такого особистого викладача, що б займався лише з нею, оскільки її теперішньому викладачу перепало аж шість[!] студентів, з якими містер Етвуд ніяк не міг дати собі ради. Було б це вкрай чудово, та от чи є такі ще в Академії окрім неї, сера Юго та Дортеруса? А ще йокаї начебто не мають особистих студентів. «Ні, тільки не це…» - невесело гадала Юі. Якщо ж все так, як вона собі думала, то погодилась вона лише б на індивідуальне навчання у Лілліан.
До того всього ще й на вулиці було холодно, хоч раз за разом виступало сонце, та погода ще не літня, отож мантія зовсім не гріла. Щастя, що до уніформи видали теплі светр та панчішки, адже мантія була короткою, вище колін і в таку погоду ноги могли просто закоцюбнути.
«І де цей кабінет..? Ніяк не можу знайти…» - Юі шукала аудиторію, в якій мало бути наступне заняття. У коридорі на першому поверсі було мертво. Жодної душі не сновигало, так би хоч запитала кого. Лише кілька невеличких груп студентів стояло то внизу у вестибюлі, то на сходах, то уже майже на другому поверсі. Вона вже подумала, що щось не так прочитала в розкладі і повернулась назад у вестибюль, аби ще раз його звірити. І справді – номер аудиторії був вказаний не той. Вона зібралась вернутися назад у той коридор, як раптом голос Інарі-сан зупинив її.