- Ходімо… - Лілліан без зайвих слів зрозуміла погляд брата і допомогла Юі підвестись.
- Але ж… Енн… - почала було Юі.
- Дортерус їй допоможе. Вставай. – і потягнула Юі геть. Та́ все ще схвильовано оглядалась на непритомну подругу. Відійшовши кілька кроків від натовпу переляканих студентів, управляюча зникла разом із Юі.
Опинились вони біля дверей кабінету Дортеруса і поспіхом ввійшли.
- Де це ми? – перепитала Юі.
- У Дортеруса.
- Навіщо ви мене сюди привели? – дівчина нічого не розуміла.
- Ти ледь не убила йокаїв на очах у стількох студентів! Навіть Дортерус не намагається тим двом перечити. – управляюча поглянула на дівчину і додала притишено. – Ця магія уб’є тебе…
- Я не можу повністю контролювати її, як би не намагалась… - понуро опустила голову Юі і сховала руки під мантію. – Даремно я тут… Він не зможе нічого із цим зробити.
- Дортерус – лікар. Лише він і зможе тебе вилікувати…
В цю мить ввійшов Сандервік із кровоточивими подряпинами на лівій вилиці.
- Що… - здивовано почала було Лілліан, та Дортерус лише відмахнувся.
- Нічого серйозного. – байдуже відповів і попрямував у ванну кімнату. – Зачекайте хвильку…
Юі ще більше поникла. Вона одразу здогадалась, що ці сліди залишила йому Ю́́кіно Інарі.
- Це все через мене… - тихо й винувато пробурмотіла вона.
- Годі скиглити. Сядь. – трохи сердито відповіла Ліллі і посадила Юі на диван.
За кілька секунд із ванної вийшов Дортерус із заклеєними пластиром ранами, узяв стільчик і сів перед Юі.
- Що відбулося? – спокійно запитав він дівчину. Юі непевно поглянула на управляючу. Він спіймав той погляд студентки.
- Ліллі і так усе знає. Розповідай.
- Інарі-сан та Югуре-сан перестріли мене на вході у вестибюль… Хтось із них бачив, як ти обійняв мене тоді, повернувши спогади. – вона опустила голову. – Через мене постраждала Енн, яка просто опинилась там випадково. Інарі-сан ухопила її за шию і сказала, що знесе голову, якщо я не визнаю, що між нами з тобою щось є.
Дортерус на мить спохмурнів і задумався.
- Із твоєю подругою все гаразд, не хвилюйся. – так само спокійно відповів Сандервік.
- Вічно вони пхають свого носа, куди не варто! – сердито додала Ліллі. – Ще й на очах у такої кількості студентів! Гадаю, і про дивну магію Юі вони знали. Хотіли усім її показати, тому і почали шантажувати подругою.
Юі приголомшено глянула на управляючу. Вона відчувала себе такою нікчемною! Краще було сидіти у Японії і не рипатись нікуди. Від неї лише одні неприємності, куди не поткнешся.
- Покажи руки. – знову озвався Дортерус.
Та Юі й не ворухнулась, ще більше зіщулившись.
- Юі… - Дортерус так само спокійно дивився їй просто у очі і чекав. Вона неохоче простягла їх. Хлопець аж перемінився на обличчі коли побачив. Руки Юі були синіми, із темно-фіолетовими випуклими судинами, й холодні, неначе лід. Подекуди були такі сліди, мов від опіків.
- Що скажеш на це? – тихо запитала Лілліан.
Та Дортерус мовчав, нахмурено роздивляючись ту синю шкіру.
- Дортерусе… - не вгавала Ліллі.
- Я… я не знаю що із цим робити… - він встав зі стільчика і почав підніматися сходами на другий поверх у свою лабораторію.
Ліллі здивовано вела поглядом слідом за ним.
- Я ж казала… - тихо озвалась Юі, повільно попрямувавши до виходу. – Він нічим не зможе мені допомогти…
- Покищо. – Дортерус раптом ухопив її за руку, лиш встигла вона торкнутися дверної ручки. – Зараз я не знаю, що робити, але даси мені трохи часу – і я обов’язково знайду вирішення.
Юі завагалась. Авжеж, він знайде ліки, та скільки часу на це потрібно? Що ще доведеться пережити, поки він позбавить її того пекельного сяйва..?
- Подаруй мені хоч краплину своєї віри. І обіцяю – я тебе не підведу. Залишайся.
- Гаразд… - здалась Юі і розгублено повернулась.
Лілліан лише задоволено спостерігала, а потім озвалась до неї:
- Тут ти у більшій безпеці, ніж будь-де. Я залишу вас… Дай знати, якщо щось буде потрібно! – поглянула вона на кузена.
- Авжеж. – відповів Дортерус. – Спасибі за допомогу, Ліллі.
Управляюча зникла і Юі відчула себе трохи незручно. Дортерус метушився, розгрібаючи папірці та інший хлам у своїй лабораторії. Дівчина сіла на диван і стала розглядати дивовижний кабінет викладача. Він був таким затишним, що вона, зручно вмостившись, миттю заспокоїлась і забула про те, що відбулося раніше.