Вся будівля складалась із однієї великої кімнати, що слугувала і кухнею, і робочим приміщенням, і лабораторією на другому поверсі; та двох менших – ванної кімнати і, напевне, спальні. Про другу кімнату Юі ще не знала. Просто навпроти входу розміщувався великий камін, в якому повільно горів слабкий вогник і було багато жару. Посередині тої кімнатки основну площу займало кругле заглиблення у підлозі, встелене волохатим килимом, а у заглибленні стояли два низькі диванчики один навпроти одного. На одному із них й сиділа Юі. Справа попід стіну було щось дуже схоже на кухню – газова плита, раковина, довгий вузький стіл і безліч невеличких шафок і тумбочок. Той стіл заходив під кутом аж до вікна у фасадній стіні, на широкому підвіконнику якого стояло так багато маленьких горщичків із різноманітними невідомими дівчині рослинами, що вона аж здивувалась, як вони там змогли ужитися один із одним. Таке ж саме вікно із дивними рослинами було і у стіні зліва під сходами, що вели на другий поверх. Власне, то й не був другий поверх. Якщо уявити, що стеля тієї найбільшої кімнати дуже висока, то сходи вели на так званий внутрішній балкон по периметру кімнати. Там, вверху було дуже багато всякого непотребу. Та Юі собі думала, що Дортерус ще просто не встиг його розгребти, відколи вернувся із Японії. Справа над кухнею стояло щось схоже на міні-бібліотеку – широкий та високий стелаж із розмаїттям книг. Очевидно, усі вони були магічні чи просто якісь наукові. Наприклад, збірник прав та правил Академії, адже Дортерус насамперед був викладачем магічного правознавства. Також там, на думку дівчини, повинна знаходитись історія і книги з медицини. Останніх там мало б бути найбільше – традиційна і нетрадиційна медицина, посібники із всякої дивної рослинності, що росте у горщиках на вікнах його кабінету; книги із різними заклинаннями та рецептами приготування всякого зілля. Усі ці книги й справді там були, а ще повно всяких інших, що стосувалися власне самої магії. Далі над головним входом лежали стоси паперових згортків, старих і не дуже, пожовклих і обпалених. А ще купа якогось ганчір’я, більше схожого на сувої пергаменту. Очевидно, там було написано щось дуже древнє і цінне. Далі майже над каміном стояли стелажі із купою пляшечок із рідинами різного кольору – швидше за все зілля і настійки, штативи для хімічних дослідів, мікроскоп, ще якісь пробірки і мензурки. Ще лівіше стояв письмовий стіл із ноутбуком, над яким згорбився Дортерус і, мабуть, щось вишукував. Звісно, куди ж без інтернету… Та найбільше дивувало Юі те, що із прогресивних методів у Академії використовують лише мережеву «павутинку», але більше ніяких нано-технологій чи ще чогось подібного, вдаючись до традиційної магії. Зрештою, це й добре, принаймні чаклунство тут було в чистому вигляді.
Вона захоплено розглядала кабінет викладача, стелю із кольорових, хаотично викладених шматочків скла, крізь які пробивалися полудневі сонячні промінці і лоскотали їй обличчя. А ще тут пахло кавою і приємним ароматом якихось квітів. Дортерус, помудрувавши над комп’ютером, узявся щось змішувати у глиняній мисочці. Час від часу вона спостерігала, як його викладацька мантія мелькотить то туди, то сюди і гадала, як йому, такому різносторонньому і непостійному за характером вдалося створити затишок тут.
У цьому невеличкому будинку було ще одне приміщення, про яке Юі не те щоб не знала – й здогадуватися не могла. У ванній кімнаті були додаткові двері – прохід у оранжерею, де Дортерус вирощував рідкісні сорти цілющих трав та квіти. Це місце було надійно захищене його чарами і знав про нього лише він один. Він нікому не розповідав, адже представники тих рослин були єдиними у цілому світі і він не міг допустити, щоб ще хтось знав про їх існування, не кажучи вже й про те, щоб той «хтось» міг би що-небудь звідти украсти.
Нарешті Дортерус, добряче пововтузившись, спустився вниз, тримаючи в руках якусь маленьку посудину. Він підійшов до Юі і сів просто перед нею на підлогу.
- Ось. Це потрібно втерти у шкіру, підстав руку. – він виклав Юі у долоню якусь густу рожеву мазь із приємним запахом.
Руки Юі були такими холодними, що їй важко було навіть ворушити пальцями. Дортерус помітив це і спокійно озвався:
- Давай допоможу. – він узяв Юі за руку і заходився розтирати її. Помалу вони ставали теплішими і дівчина відчувала себе все більш ніяково. Помітивши той розгублений погляд, Дортерус спробував її трохи заспокоїти.