Кілька хвилин він роздумував над тим, як запобігти неприємним подіям і вирішив поговорити із Сореном сам на сам. Умокнув пензлика в чорнило і відправив папірець по нього.
За лічені секунди в кабінеті директора з’явився непривітний кузен.
- Якого біса ти витягнув мене із барлоги? – невдоволено буркнув він.
- Ліллі задумала відсвяткувати п’ятнадцятиліття Академії. Планує влаштувати бал в честь цього. Якщо ти розумієш, до чого я веду…
- Мені то що до цього?! – розсердився Сорен. – Не вже ти думаєш, що я хоч якось братиму у цьому участь? – і раптом наче щось згадав і розгубився. – Ах, он воно що… Я зрозумів.
Юго з вигляду спокійно дивився на брата, очікуючи відповіді. Та в душі непокоївся. Сорен вкрай непередбачуваний.
Якусь мить той роздумував, а потім озвався вже м’якше.
- Я не з’явлюсь на цьому балу. Обіцяю, можеш не перейматися. Зрештою, у мене є важливіше «заняття», ти ж знаєш.
І тут же зник. Юго аж від серця відлягло. Одну проблему він уже залагодив, хоч його невимовно дратувало те, що і йому доводиться брати участь у всьому цьому. Простіше домовитися із Сореном, аніж просити про щось Дортеруса. Тим більше той його нізащо не послухає. А ще й поглузує.
На другий день у всій Академії шуміли про наближення свята. Лише Юі нічого не могла зрозуміти. Тітка не говорила про бал у сендайській Академії, отож вона і здогадатися не могла, в чому справа.
- Про що це всі гомонять? – перше, що запитала вона, коли зустріла в коридорі Хотару з Натсумі.
- У Академії на днях буде святкування п’ятнадцятої річниці з моменту її заснування. – захоплено відповіла Натсумі. – В честь цього міс Морріс влаштовує бал.
- Он як. – Юі на мить задумалась. – Що скажеш, Хотару?
Дівчина тільки роздратовано пхикнула.
- Не знаю. Мені якось все-одно начебто, та коли подумаю про те, що там будуть Сандервіки, одразу відпадає бажання йти.
«І справді… - подумала Юі. - З того моменту, як Дортерус повернувся із Японії, про Сорена ані слуху. Він ще ні разу відкрито не з’явився на людях. Що буде, як вони обидва прийдуть на той бал? Страшно уявити… Два ворогуючі рідні брати такого сильного магічного роду просто зітруть з лиця Землі Академію, коли не зможуть порозумітися одне з одним».
- Про що ти так задумалась? – запитала Натсумі.
- Ні про що. – натягнула посмішку Юі. – Раз така справа – потрібно підібрати сукню.
- Ти збираєшся йти? – здивовано перепитала Хотару.
Юі в свою чергу здивувалась.
- А що не так? Мені не можна?
- Туди ж, напевно, дідько принесе обох Сандервіків! – Хотару наче перед тим прочитала думки Юі. – А ти – одна з причин їхніх непорозумінь.
Юі та Натсумі приголомшено дивились на подругу.
- Ти верзеш казна-що! – розсердилась Юі. – Мене їхні проблеми не стосуються!
- Схоже, лише ти так думаєш… - скривилась Хотару.
- Годі, дівчата. – несміло втрутилась Натсумі. – Ми підемо туди разом і нічого не станеться. Я не хочу пропустити це свято!
Наближався день святкування. Юі все згадувала слова Хотару і щораз більше непокоїлась. Вона й справді боялась, що на тому балу зустрінуться обидва Сандервіки. Може, краще їй не йти? Хоча, що це дасть…
- Ти готова? – в кімнату несподівано ввійшли дівчата. Юі сиділа на стільчику перед дзеркалом ще у футболці і шортах.
- Ого, яка гарна сукня! – Юі захоплено розглянула Хотару. – Я навіть трохи заздрю…
- А ти чому ще не одягнена? – запитала її Натсумі.
- Ем… та щось задумалась.
За мить Юі повернулась із ванної. Її сукня була довгою, темно-зеленого кольору і вся розшита блискітками.
- Гм-м… - почала було Хотару. – Твоя сукня така довга… Хоча, її рятує колір. Зараз такий у моді.
- Припини! Не у всіх такі багаті батьки, як у тебе! – ображено вигукнула Натсумі і звернулась до Юі. – Не слухай її, тобі дуже личить.
- У мене все-одно немає іншої. – байдуже промовила Юі.
Нарешті дівчата зібрались і вийшли. У вестибюлі уже посходилось багато людей. Прийшли навіть Інарі-сан та Югуре-сан у розкішних мантіях. Як Юі не намагалась розглядати натовп, вона так і не змогла знайти ні Сорена, ані Дортеруса. Особливо його. Від цього їй навіть стало трохи сумно.