За якусь хвилину до них приєдналась і Енн ще з однією подругою із групи Юі – Зоєю.
- Тут все так чудесно, чи не так? – захоплено озвалась вона.
- Еге ж! – відповіла Юі. – Лілліан-сан чудово все організувала. Стільки квітів…
- І викладачі такі гарні… - вражено шепнула Хотару. – Зазвичай їх бачиш лише у скучних невиразних мантіях.
Куди не глянь – усе виглядало так урочисто. Жінки – у чудових сукнях, чоловіки – у костюмах. У мантіях були лише викладачі-йокаї, та й вони у них були нічим не гірші, ніж сукні інших жінок-викладачів.
За кілька хвилин на сходовій площадці з’явились міс Лілліан та сер Юго. Першим озвався директор. Довго не говорив, лише щось там про те, що Академії уже п’ятнадцять років і все інше, що Юі не дуже й слухала. Потім він передав слово Лілліан, яка оголосила про відкриття балу і попросила присутніх не спішити нікуди зникати, адже одними танцями все не закінчиться і у програмі святкування ще багато цікавого і захоплюючого.
Нарешті дійство розпочалось. Юі не було особливо цікаво, зрештою, як вона помітила, Хотару теж. Та́ узагалі не спішила розважатися. Її не цікавили такі пафосні заходи. А Юі нудьгувала швидше через те, що не бачила серед усіх присутніх Дортеруса. Вона вже навіть думала про те, що краще б він її кудись украв. Аж самій ніяково стало, коли спіймала себе на такій думці. Їй хотілося його побачити. Так хотілося, що від цього в неї аж усе переверталося всередині. Відколи Дортерус зізнався їй в своїх почуттях, Юі не знаходила собі місця. І тоді, коли поцілував… їй здалося, що вона й сама у нього закохана. Він завжди був поруч і приходив на допомогу. А опісля, залагодивши ситуацію, ніжно й задоволено посміхався. Юі навіть трохи злилась на те, що через тітку Нору і її манеру поведінки, яку Дортерус копіював у Японії, у неї з’явилося до нього таке відразливе відчуття. А все через це! Не було б ніякої Англії і всіх цих нещасть, якби він одразу був справжнім. Ще там… І Хотару в додачу до того всього подала їй ідею втекти! Та за мить Юі зрозуміла, що винна у всьому сама, особливо через свою нетерплячість.
Почалось святкування із виступу якоїсь танцювальної групи. Звісно, їхній ефектний танець не обійшовся без магії. Таке й не дивно у цьому місці.
- Що це ти занудьгувала? – запитала Хотару підозріло.
- Ти теж. – спокійно відповіла Юі.
- Ти ж знаєш – я не люблю таке. – відповіла вона. – І ти помітила?
- Що? – не зрозуміла Юі.
- Роззирнись – тут немає ні Сорена, ні Дортеруса.
- Справді? Я й не звернула уваги. – спробувала прикинутися Юі.
- Аякже! У тебе на лобі все написано.
- Мені просто нецікаво тут. – байдуже сказала Юі.
- Зрештою, я б не проти потанцювати. Та покищо на таке мені не щастить. – Хотару спробувала трохи розбавити нудьгу, на що Юі розхихотілась.
- До речі, оркестр грає просто чудово! – вже веселіше сказала Юі.
На святкування і справді був запрошений шикарний оркестр. Вони навіть піаніно з собою привезли.
- Натсумі та Енн із Зоєю пощастило більше – їх одразу запросили танцювати якісь кавалери. Очевидно, вони були із груп третього навчального року.
- Ех… - невесело протягнула Хотару. – Напевне ми з тобою надто злі, що нас так і не позвали танцювати. – і дівчата обидві розсміялись.
Минуло кілька танців і вдоволені подруги знову зійшлись разом, жваво обговорюючи тих, із ким танцювали.
- Я чула, зараз буде соло на скрипці. – озвалась Натсумі.
Із оркестру й справді вийшов молодий хлопець із скрипкою та приготувався. Раптом Хотару різко перемінилась на обличчі.
- Юі…
- Що? – вона занепокоєно глянула на подругу.
- Дортерус… - ще тихіше промовила Хотару. – І, здається, він прямує просто до нас…
Юі відчула, як їй стало душно. І серце забилось частіше. Вона обернулась і заграла мелодія.
- Потанцюєш зі мною? – запитав її Дортерус і протягнув руку.
Юі не могла зрозуміти, чому їй так не по собі. До цього вона весь вечір те й робила, що шукала його серед присутніх, а зараз просто розгубилась і не знала, що відповісти. Та за якусь мить вона подала йому руку.
- Чому б і ні… - відповіла тремтячим голосом.
- Що? – ледь не вигукнула Хотару.
- Т-с-с! – штовхнула її Натсумі.
- Але ж… Що в біса вона робить? – дівчина аж не тямила себе з люті.
Та Юі не чула. Вона просто ступала слідом за Дортерусом, немов у сні. Він вивів її на саму середину і повільно повів у танці. Юі схвильовано обвела очима усіх присутніх. У кожного погляд був намертво прикутий до них двох.