- Дортерусе… - пошепки озвалась вона. – Більше ніхто не танцює… лише ми.
- То й що? – байдуже відказав він. – Це ж прекрасно.
Юі здивовано поглянула на нього.
«Справді… хіба це має значення? Але… про це, мабуть, говоритимуть кілька днів. Це ж не абихто… Його настільки тут не визнають, що більше ніхто не наважився танцювати поряд…»
Дортерус помітив її занепокоєне обличчя і тихо озвався:
- Якщо б ти боялась того, що скажуть інші, осуджуватимуть тебе чи ні – ти б нізащо не погодилась на цей танець.
І справді.
- Тобі подобається музика? – знову запитав він.
- Так. – ніяково відповіла Юі.
- Тоді насолоджуйся. – і посміхнувся.
Сама не розуміючи, як, але ті слова Дортеруса миттю вгамували її хвилювання. Юі і справді не дуже переживала, хто що скаже. Інакше таки не пішла б за ним. І не чекала б на нього увесь вечір.
«Усе це… всі ці люди… не мають значення…» - непомітно для самої себе вона ледь посміхнулась і заплющила очі. У його обіймах було так легко… і так спокійно. Все інше перестало існувати. Вона не бачила тих зацікавлених, здивованих, вражених чи осудливих виразів на обличчях навколо. Відчувала лише його присутність. І на мить їй здалося, що якби у неї були крила, вона б не стрималась, щоб розпростерти їх… Та музика тремтіла відлунням у самій глибині її душі. Чи, може, то була не музика… Юі мимоволі згадала, як він показував їй уламки її пам’яті, змушуючи згадати про нього. І як він стояв поруч на балконі перед бібліотекою і розповідав їй про дивних викладачів. Тоді з нею вперше особисто заговорила Лілліан, зізнавшись, що вона єдина у цій Академії на стороні Дортеруса, та й то змушена це приховувати...
Вона розплющила очі і знову оглянула присутніх. Неначе побачила їх зовсім інакше. «Усі ви з вашою магією не варті й волосини з його голови. І він не убивця, як ви всі собі думаєте, ні…» Лише зараз вона зрозуміла, чому тут немає Сорена і Юго, який з’явився лиш на самому початку.
- Юі, у тебе очі сяють... – озвався Дортерус.
- Що? – розгубилась дівчина і за мить додала. – А, байдуже…
- Усе гаразд? – запитав хлопець.
- Дортерусе… Я не стану наступною, хто прийме твою сторону. Я буду єдиною, на кого ти зможеш розраховувати. – вона тонула у його бездонних очах і задихалась від усвідомлення своїх справжніх почуттів. – Усе життя і після смерті…
- Юі… - Дортерус вражено дивився на неї. – Не говори більше нічого, інакше я поцілую тебе просто тут при всіх.
«Господи…» - зніяковіла Юі і опустила голову. Лиш відчула, як міцніше обійняв її Дортерус і повів швидше. Вона ні каплі не шкодувала. Ні про те, що прийшла сюди, ні про те, що погодилась на танець. І тим більше про те, що сказала…
Раптом скрипка замовкла і вони зупинились.
- Спасибі тобі… - прошепотів Сандервік, поцілувавши її руку, і зник.
У залі запанувала напружена тиша. Юі так і залишилась там стояти, як укопана. Усі втупились на неї.
«І що тепер?» - вона відчувала на собі їхні погляди і схвильовано роззирнулась. Раптом до неї підбігла Хотару і потягнула за руку сходами уверх. Вивівши Юі на другий поверх, відпустила.
- Що ти в біса робиш? – грізно прошипіла вона.
- Ти… про що? – розгубилась Юі.
- Про що?! Ти щойно танцювала із ним! Ти танцювала із Дортерусом!
- То й що? – Юі ніяк не могла зрозуміти.
- «То й що?!» Ти геть мізки розгубила?! Це не хто-небудь, це Дортерус! Чи ти забула, хто він?!
- Хотару…
- Ми із Натсумі із усіх сил намагалися тобі допомогти втекти із Японії. Від нього. Невже ти про це забула? Уся Академія його остерігається. Боїться. Чи просто ненавидить. А ти поводишся так, наче тебе це не стосується!
Юі приголомшено дивилась на Хотару і не розуміла її люті. І чого це її так хвилює? Чому вона так упевнена в тому ж, що й всі вони там, внизу? Хто зміг вселити в них такі упередження?
- Ти така ж, як і усі інші… - розчаровано промовила Юі.
Тут Хотару не витримала і щосили ударила її по лиці. Юі не втрималась і упала. Із розбитої губи сочилась кров. Вона обережно торкнулась її рукою і відчула біль. Це її добряче розгнівило і дівчина відчула, що ще трохи і їй стане важко тримати себе в руках. За якусь хвильку мовчки підвелась. В цей момент підбігла Натсумі і налякано дивилась то на одну, то на іншу.
- Ти… нічого не розумієш… - запинаючись, озвалась Юі. – Усі ви нічого не знаєте. Ви не знаєте справжнього Дортеруса… Для мене він інший. Зовсім інший…