Юі лише здивовано мовчала.
- У нього, - продовжив Дортерус, - є здатність одразу бачити, у кого яка магія. Та найцікавіше те, що дівчина йому не потрібна. Він хотів використати твою магію у інших цілях і явно не з добрими помислами, як ти встигла помітити за кольором сяйва очей. Або ж він просто зрозумів, що ти - та сама, і вирішив увести просто у мене з-під носа. – він ніжно поглянув на Юі і знову ледь посміхнувся. – Я радий, що у нього не вийшло.
- Якщо ти знав про це з самого початку, то чому не зразу приїхав за мною?
- Я мав дати тобі час побачити усе самій, а не нав’язувати своє, так, як тут роблять усі інші.
- Ти знав, що я зрозумію… - до Юі нарешті дійшло. «Господи… Із самого початку знав… А мені знадобилося стільки часу, щоб зірвати маски».
Глава двадцять третя
Справжня Юі
Другого дня Юі зібралась до подруг, аби вибачитися. Оскільки це була субота, то вона не дуже спішила і прийшла аж під вечір. Дівчина вкрай хвилювалась, адже вже шкодувала, що вчора стільки всього наговорила їм. Боялась, що Хотару просто її вижене. Коли ввійшла в її кімнату, застала там ще й Натсумі.
- Чого ти прийшла?! – грізно піднялась Хотару. – Знову розповідатимеш нам про доброго та злого Сандервіків?
- Що? – розгубилась Юі. – Ні... Ні, я прийшла вибачитись. Я нагрубіянила вам учора, пробачте...
- Усе гараз... – почала було Натсумі, та Хотару ще сердитіше перебила її.
- Ні, не все гаразд, Юі! Що до тебе не доходить? Ми з усіх сил намагались допомогти тобі позбутися його, а тепер ти втовкмачуєш, що Дортерус насправді ангел, чистий і непорочний?! Ти що, геть осліпла? Так, годі з мене цих казок! Іди геть!
- Заспокойся... – налякано відповіла Юі. – Я уже сказала, що прийшла вибачитися, а не переконувати тебе у чомусь...
- Знаєш, що? – Хотару аж розпирало від злості. – Тобі доведеться вибирати – або ми, або він!
Натсумі та Юі приголомшено витріщились на подругу. Надто неочікувано прозвучало таке з її вуст...
- Здуріла..? – озвалася Натсумі. – Остигни, Хотару...
- Замовкни! – прикрикнула вона і обернулась до Юі, процідивши крізь зуби. – Вибирай...
Юі вражено дивилася на неї і не знала, що відповісти. Та за кілька хвилин і сама розізлилась і люто озвалась:
- Якого біса я маю вибирати?! Тобі скільки років? Ви – мої подруги ще із початкової школи, наче рідні сестри, завжди... А тепер ти просиш мене вибирати? Між вами обома і Дортерусом? Серйозно?! – Юі здавалося, що ще трохи, і від гніву не те, щоб наговорить багато зайвого - вибухне. – Між вами... і чоловіком, якого я кохаю?!
Зненацька між ними трьома повисла тиша. Хотару вкрай здивовано дивилась на Юі, аж забувши, що ще збиралась сказати. Натсумі була така ж вражена, хоч і підозрювала раніше про почуття Юі. Вона завжди менше говорила, зате більше бачила навколо. А Юі, раптом усвідомивши, що сказала, замовкла і опустила голову.
- Ти... що? – ледве вимовила Хотару.
Юі уже не чула цього. Вона нервово ще раз і ще раз прокручувала в голові свої ж слова і не могла зрозуміти, чи й справді вона сказала це уголос.
- Господи... – раптом прошепотіла. – Чому ви... дізнались про це раніше..? – в голосі чувся розпач. Вона повільно відступила крок назад, не знаючи, що їй робити дальше. Ще крок... і кинулась геть із кімнати.
- Гей! – раптом вигукнула Хотару. – Ми не договорили з тобою! – і ринула вслід за Юі.
Зненацька її зупинила Натсумі, ухопивши за руку. Хотару здивовано обернулась.
- Вгамуйся вже! – грізно наказала Натсумі. – По-моєму, ти забагато вимагаєш! Якби ж ти краще усвідомлювала, що відбувається навколо, то вже давно б помітила...
- Щ... що? – до Хотару дуже повільно доходили слова подруги.
- Не встрявай. Ти ніколи не змогла б їй завадити покохати того чи іншого. І якщо ми справжні подруги Юі, то повинні прийняти її вибір.
Хотару слухала і відмовлялася зрозуміти те, про що говорила Натсумі. Їй ще багато хотілося виказати, і цього разу й Натсумі теж, та вона розсерджено промовчала. Вихопивши руку, заскрипіла злісно зубами і попрямувала назад у кімнату.
Юі аж перехоплювало подих. Вона й не зглянула, як вилетіла надвір і зупинилась, важко відхекуючись. Що вона тільки-но сказала?