- Що? – здивовано перепитав Дортерус. Ні, він почув, та не зміг повірити в те, що почув. Від несподіванки він аж випустив з рук напівзаплетене волосся дівчини і воно розсипалось знову, наче ніякої коси й не було.
Юі абсолютно спокійно дивилась на полум’я каміну. Їй так легко було зізнатися Дортерусу в своїх почуттях, що, здавалося, наче з її пліч упав важкий тягар. І ні сумніву не закралося, чи вартувало це говорити.
- Я кохаю тебе, Дортерусе. Саме тому я й прийшла, щоб це сказати. – так само спокійно повторила Юі і обернулась. Він вражено дивився в її сяючі очі і не знав, що відповісти. Хлопець узагалі не уявляв, що коли-небудь Юі скаже йому такі слова, і тим більше не уявляв, що це буде саме так і саме тут.
- Юі... – ледь видихнув. Він відчував, що його очі сяяли у відповідь. Та раптом Дортерус, мабуть, опам’ятався і... поцілував дівчину, ніжно торкаючись руками її обличчя. У сотню раз ніжніше, аніж заплітав волосся…
Глава двадцять четверта
Лист, небо і світлячок
Одного дня Юі випадково довелось запідозрити у Академії дещо вкрай неладне. Все сталося тоді, коли вона піднімалась сходами в самому кінці лівого коридору на заняття в аудиторію, що розміщувалась поблизу тих сходів на другому поверсі. Та не встигла вона піднятись кількома сходинками, як почула наверху дуже дивну розмову. Одразу впізнала голос Хотару, що покірно погоджувалась із своїм співрозмовником. А той в свою чергу давав їй настанови, не менш дивні, аніж уся їх розмова загалом.
Із всього, що Юі змогла почути і розібрати, вона небагато зрозуміла. Та щось їй підказувало, що та розмова однозначно стосувалась Дортеруса. І її, очевидно, теж. А йшлося ось про що: чоловік, голос якого сильно нагадував Юі директора, чи то, може, ще когось, говорив Хотару, що вона повинна діяти обережніше і менше з’являтися біля третього кабінету удень, аби її ніхто не побачив.
«Авжеж, третій кабінет – не інакше, як кабінет директора!» - промайнуло в голові дівчини і вона ще більш насторожено прислухалась.
Жодного студента у тому коридорі не було, адже Юі, як завжди, затрималась у професора Етвуда після заняття, який ніколи не забував завантажити її додатковими завданнями із свого предмету і розпитати, чи все вона гарно розуміє. Напевне саме завдяки цьому дівчині довелось натрапити на розмову цих двох. А чоловік провадив далі.
- Пізніше ти отримаєш від мене вказівку, що робити далі. Наближається час, та дещо нас гальмує…
- Що? – тихо видихнула Хотару.
- Не що, а хто. Не вистачає ще однієї дійової особи. Ми маємо його дочекатися…
- Гаразд. «Небо згущує хмари над нами»?
- Уже просто шаленіє. Гряде шторм, люба. І ти маєш бути в повній готовності до всього. Не підведи мене. І дивись, аби сусідка твоя нічого не пронюхала.
«Сусідка? – здивовано гадала Юі. – Я? Чи Натсумі? Невже вона теж в небезпеці?»
- Нізащо. Присягаюсь!
- До речі, скоро ти отримаєш у винагороду нову мантію. – із явним вдоволенням сказав той чоловік.
- І не лише я. Гадаю, «на срібло теж поставлять вищу пробу…»
«Про що таке вони говорять? - ніяк не могла второпати Юі і зосереджено перевела погляд у вікно. - Про яке срібло йдеться й де у небі згущуються хмари?»
- Цього не уникнути і, нажаль, я нічого не можу вдіяти. Не забувай, що маєш бути дуже акуратною, адже вона нам потрібна неушкодженою… Все, розходимось. До вечора.
Якусь хвильку Юі ще стояла унизу і, коли все стихло, вирішила обережно піднятись. Звісно, у коридорі нікого вже не було, проте та дивна розмова й те, що там була Хотару, не давало їй спокою до кінця занять.
Повернувшись у гуртожиток, Юі вирішила зайти до Натсумі і запитати її, чи знає вона щось про Хотару, чи помічала щось дивне за нею, як ото сьогодні Юі. Дівчина ще після почутого згадала, як колись Енн говорила їй про Хотару, начебто та має безпосереднє відношення до Сандервіків. Невже вона тоді була права? Але ж звідки вона могла таке знати? Чи й справді така спостережлива?
«Що ж відбувається у цій Академії? – нервово думала Юі. – Хм… А сер Юго не даремно не сподобався мені із самого початку… Якщо то був його голос…»
Вона піднялась сходинами на третій поверх, підійшла до дверей кімнати Натсумі і завмерла. Потрібно було ще раз обдумати те, про що вона мала запитати подругу. Юі розраховувала на те, що якщо Натсумі й знає щось, то вивідати це буде не так складно, адже подруга не дуже добре вміє зберігати таємниці, особливо, коли їй не подобається, що відбувається. Нарешті замахнулась і невпевнено постукала в двері. Та зсередини не почулось ані звуку.