«Може, вона спить?» - подумала дівчина і постукала ще раз. Тиша.
- Натсумі! – покликала вона. З кімнати не долинуло ані звуку. – Натсумі! Ти там?
Знову тиша. Юі натиснула на клямку і двері виявились зачиненими.
«Гаразд, зайду пізніше» - подумала собі і мимоволі глянула на двері кімнати Хотару. Із нею вона вже давно не говорила. Та навіть якщо б їй раптом цього захотілося зараз, то вона не знала, що сказати і про що розмовляти. І, що найдивніше, Юі не відчувала у ній потреби. Хотару не розуміла її позиції щодо Сандервіків, то й нащо їй така подруга? Адже друзі на те і є, щоб підтримувати, чи не так? Добре, що хоч із Натсумі не було такого. Проте, дружба у них після того балу стала уже не така, як раніше.
Раптом погляд Юі вихопив на підлозі конверт. Оскільки мобільні телефони у Академії були геть заборонені, то листування таким способом було не дивиною. Хоча, у холі гуртожитку є стаціонарний телефон і ще можна було б листуватися електронною поштою, інтернет тут є, та це звісно ж не так цікаво.
«Хм… - замислилась Юі. – Що б це могло бути? Невже це ті самі вказівки?»
Той лист лежав під дверима кімнати Хотару і швидше за все був адресований саме їй, проте Юі кортіло підняти його, поки ніхто не бачить. Вона збиралась його не лише прочитати, а й зробити так, щоб подруга його не отримала.
«Господи, я й справді зла…» - розчаровано подумала вона сама про себе і підійшла ближче. Приглянувшись, вона здивовано помітила на листі дивну печатку і адресований він був не Хотару, а якійсь Лусі́ль.
«Мабуть, це жіноче ім’я… Вперше бачу щось подібне. Хай йому грець!» - дівчина розсердилась на свою цікавість і, піднявши листа, швидко попрямувала в свою кімнату. Та не ступила вона й кілька кроків, як вийшла Хотару. Юі аж стерпла і миттю сховала лист за спиною.
- Я чула, ти кликала Натсумі. – почала подруга. – Вона ще не повернулась із занять від містера Брена. Може, їй щось переказати?
- Ні, нічого. – розгублено випалила Юі.
- А що це в тебе там? – підозріло примружилась Хотару.
«Дідько!» - Юі ставало душно від хвилювання. - Нічого. Я вже піду.
Вона різко розвернулась і зникла за дверима своєї кімнати. Зайшовши, поспіхом вийняла той лист і таки не втрималась, щоб не прочитати. Конверт був заклеєний сургучевою печаткою. Зображення на ній було дуже дивне – схоже на морду-череп якоїсь собацюри чи іншої істоти, близької до собаки. Це дівчину трохи насторожило. Та ледь встигла вона відкрити його, як в двері постукали. Юі аж здригнулась. Почувся голос Хотару.
- Юі?
Та Юі не озвалась. Чомусь вона думала, що Хотару точно знає про той лист. Раптом Хотару ввійшла так несподівано, що Юі не встигла його прибрати.
- Що ти ховаєш? Ти якась дивна, Юі… - Хотару намагалась говорити спокійно, та це в неї зовсім не виходило. Голос був наче не її. Подруга підходила ближче. Юі, відчуваючи щось недобре, відступила.
- Юі? Що в тебе? Покажи! – наказала Хотару.
Юі відступила ще кілька кроків і метнулась на балкон. Тікати було нікуди і вона це розуміла. Та й стрибати вниз скидалося на самогубство – третій поверх як не як! А Хотару підходила все ближче й ближче. Того ненависного погляду подруги Юі не на жарт перелякалась. Враз Хотару звідкись з-за поясу витягнула ножа і його лезо погрозливо зблиснуло прямо у Юі перед обличчям. Дівчина аж затремтіла вся і намагалась пригадати хоч якесь заклинання, яке могло б їй допомогти в цій безвихідній ситуації. Та від переляку в голову нічого не приходило і вона відступала якомога далі, аж поки не вперлась спиною в поручень балкону. Хотару підійшла ближче і приставила ніж до горла дівчини.
- Віддай лист! – грізно озвалась вона.
- Не знаю, про що ти… - Юі спробувала збрехати, та Хотару притисла лезо сильніше.
- Я сказала – віддай лист!
Нараз в кімнаті Юі з’явився Дортерус. Обидві це помітили.
- Дортерусе… - покликала Юі.
- Цить! – гаркнула Хотару. – Хоча, хай іде сюди, в мене все-одно імунітет до вашої магії. Гарно, чи не так? – в’їдливо озвалась вона до Юі.
Хотару ухопила дівчину за руку і притягла її наперед себе, все ще тримаючи біля горла ножа.
- Що відбувається? - ледь Дортерус вийшов на балкон, Хотару переможно хмикнула до нього.
- Бу-ва-ай! – насмішкувато протягнула вона і зникла, забравши Юі із собою.