- Облиш уже нарешті цю бездарну дівулю! - Сорен не тямив себе від злості й роздратування. – До біса той імунітет, якщо вона собі не може дати ради із слабкою подружкою! Юі однією лише палицею і без всякої магії ледь не вибила з неї мізки!
- Замовкни. – спокійно відповів Юго.
- Не затикай мені рота! – просичав Сорен. Ви двоє лише марнуєте дорогоцінний час Мортена! І мій теж!
- То треба було вчепитися за «хвіст»14.
Сорен прикро зітхнув.
- Юго, от ти наче й не придурок, а вилітають з твого рота лише зіпсовані молекули! Якщо я «вчеплюсь», хтозна куди він мене потягне! І хто там мене чекає? Дортерус, Юі, Ліллі… А ще, цілком імовірно – Нора чи ще бозна-хто! Годі, я втомився тебе слухати, зрештою, й сам можу справитися із Дортерусом!
- Не можеш. У нього тепер вона. А Лілліан не прийматиме нічию сторону, тут і мови нема. Навіть якщо нас вдвічі більше, ми не сильніші. Потрібен гарний план.
- До дідька твої плани із такими помічниками! – кинув злісно Сорен і зник. Слідом за ним зник і Юго, забравши Хотару.
- Пробач мені, я ледь встиг… - винувато озвався Дортерус, схвильовано обіймаючи Юі. Він приніс її в свій кабінет. – З тобою все гаразд?
- Так, не хвилюйся…
- Що сталося? Чому я не зміг нічого їй зробити, коли вона приставила ножа тобі до горла?
- Хотару сказала, що в неї імунітет до магії. – раптом дівчина згадала про лист і витягла його. – Ось, із цього все й почалось…
Дортерус узяв у руки конверт і здивовано розглянув печатку. Далі він відкрив його. У ньому Юі побачила лише якийсь незрозумілий текст.
- Що там? – нетерпляче запитала вона. – Лист адресований якійсь Лусіль. Ти знаєш, хто це?
- Уявлення не маю… - задумано відповів Дортерус. – Тут написано французькою «пора привести її до М.»…
- Вкінці пише «Сіель». – тицьнула пальцем Юі. – Коли Хотару притягнула мене в той будинок, вона послала по когось ту собакоподібну тварюку, сказавши їй, щоб «він прийшов з Сіелем». А потім з’явились сер Юго із Сореном.
- Сіель… – повторив Дортерус, нахмуривши брови. – З французької це означає «небо»…
- Небо? - перепитала дівчина. – До чого тут небо?
Дортерус зосереджено роздумував і раптом в його голові промайнула така здогадка, що він аж випустив того листа з рук і очі його замерехтіли.
- Дортерусе… - Юі трохи злякалась його вигляду.
- Що означає ім’я Хотару? – запитав він.
- Що? Ем, світлячок… - Юі нічого не розуміла.
- Світлячок… Французькою – luciole, Лусіль… А Сора15 - це ciel…
Дортерус спантеличено сів на диван. І лиш тепер до Юі дійшло. Отже, це правда… Те, що ще колись давно говорила їй Енн. Ось чому весь цей час Хотару так поводилась: вона боялась, що Енн її викриє.
- Господи… Увесь цей час я дружила із зрадницею… - ледь видихнула Юі, сівши поряд. І раптом пригадала собі ту розмову Хотару із директором. Тепер вона й не сумнівалась, що то був саме він. – Дортерусе, я сьогодні чула дивну розмову Хотару і сера Юго. Я мало що зрозуміла із тієї розмови, але йшлося щось про те, що «в небі згущуються хмари» і «срібло отримає вищу пробу»… Та найголовніше ось що: директор сказав їй, що не вистачає однієї дійової особи і вони мають її дочекатися. А ще – вона їм потрібна неушкодженою.
- Вона – це ти. Тут я й не сумніваюсь… Ти їм потрібна, як джерело магії. Великої магії. Та не хвилюйся – тебе вони нізащо не отримають. Адже, поки не з’явиться той, кого не вистачає, діяти вони не почнуть…
І Дортерус серйозно замислився. Здається, він здогадався, якої дійової особи не вистачає.
Глава двадцять п’ята
Данець
Минуло вже більше, ніж півгодини, як Юі мала повернутися від містера Етвуда з індивідуальних занять, а її все не було. Дортерус уже помітно нервував.
І недаремно – лиш Юі вийшла від викладацького гуртожитку, як перестріла Сорена. Вона насторожено завмерла.
- Довго ж я тебе чекав… - озвався тихо Сорен.
- Чого тобі? – обережно запитала Юі і Сорен зблиснув очима.
- Коли ж ти вже нарешті зрозумієш, в що вляпалась…? – зітхнув він. – Знаєш, що навколо тебе коїться? Битва за владу. За магію. Якщо не одумаєшся – тебе нагло використають і викинуть, як пусту пляшку з-під мінералки.
- Те ж саме я можу сказати й про тебе. Чому я маю вірити саме тобі? Ти мене ледь не убив. – зневажливо кинула у відповідь Юі.