- Вони - йокаї високого рангу. – байдуже озвалась Юі. – Краще ніж будь-хто знають своє ремесло. Так мені казав…
На мить дівчина перевела погляд на Дортеруса. У руках він тримав сріблясту мантію і дивився на Юі. Їй стало ніяково і вона опустила голову. Хтозна, для кого була та мантія...
Довго Лілліан говорила про те, що із розподілом значно запізнились, очікуючи на викладача четвертого кабінету, про обов’язки студента, який потрапляє до елітного складу, його викладача, особливості індивідуального навчання і таке інше. Все це дзвеніло в голові Юі пустим звуком. Вона думала геть про інше і її неспокій зростав. Та раптом Лілліан перейшла до основної частини цієї церемонії і зібралась назвати першого студента. Юі насторожилась.
- Що ж… - управляюча перегорнула свої папірці. – Перше і найгучніше ім’я на сьогодні – студент, який очолює список відмінників нашої Академії, потрапить на індивідуальне навчання до сера Юго. – Лілліан якось сухо посміхнулась і оглянула студентів. – Це – Мітсубачі Хотару!
Студенти в залі вибухнули оваціями. Енн приголомшено глянула на Юі, а та аж рот роззявила від несподіванки.
- Відколи це твоя «подружка» очолює список? – ледь видушила Енн.
Юі не змогла нічого відповісти. Чомусь вона забула про той випадок із листом. Авжеж, тепер все очевидно… Дівчина перевела погляд на Дортеруса. Здається, він здивованим не був, а це означає, що Лілліан йому розповіла.
Хотару піднялась сходами і стала перед директором. Він зняв із неї звичайну мантію і накинув на плечі довгу сріблясту, яку кожен із них тримав у руках. Опісля цього вона стала перед директором із таким самовпевненим виглядом, неначе виграла столітню війну.
- І яким чином розподіляють цих студентів між викладачами? За рейтингом? Але ж першим начебто мав бути Ентоні… - задумливо промовила Енн. – Юі, не мовчи так, ти ж мала б щось знати.
Юі здивовано поглянула на неї.
- Анічогісінько… - пробурмотіла вона. – Це для мене така ж несподіванка, як і для тебе…
Тим часом Лілліан продовжувала називати імена.
- Наступним буде студент, що потрапить на навчання до мене – Ентоні Уайт!
«Коли вона встигла його посунути? Очевидно ж, студентів називають за місцем у рейтингу» - думалось Юі. Тепер її непокоїла ще й першість Хотару і те, що вона навчатиметься у самого директора. Та справа ж, звісно, не в заздрощах, адже Юі нізащо в світі не хотіла б потрапити до директора.
Далі Лілліан назвала третього викладача – містера Флама Еберга. І лише зараз справжньому здивуванню дівчат не було меж – третім студентом у рейтингу стала Енн і потрапила на навчання до професора із Данії.
І раптом до Юі дійшло – розподіл проходив не просто так. Особа, якої не вистачало директору – Флам Еберг! Укомплектовано не просто елітний викладацький склад – зібрано усіх, хто причетний до того, що останнім часом відбувалося із Юі. І, що найгірше, - до сумнівного професора потрапила Енн! Що, як він таки не на боці Дортеруса? Тепер й справді усе почнеться…
Наступним швидше за все мав бути Дортерус. Юі не хотіла чути ім’я студента, що потрапить до нього на навчання, адже це точно мала бути не вона. Вона розчаровано опустила голову, все ще перелякано роздумуючи над тим, що буде далі. Тепер їй стало по-справжньому страшно. Десь далеко пролунало ім’я старшого Сандервіка.
«Ні, я не хочу цього чути…» - та раптом Юі приголомшено завмерла. Управляюча назвала її ім’я.
Дівчина перелякано роззирнулась. На неї дивилась Лілліан і задоволено посміхалась. Так само, аплодуючи, ще й майже вісім сотень студентів. Вона не бачила невдоволених обличь сера Юго, Хотару та оогамі з кітсуне. Так само щиро посміхалась й Енн, а на Дортеруса Юі боялась й подивитись. Помалу вона схвильовано почала підійматись сходами. Здавалося, що тих сходин вистачило б на цілу вічність. Вона все ще боялась підвести погляд. Та раптом Юі зупинилась, чи то швидше щось її зупинило. Викладачі здивовано переглянулись, а дівчина неначе приросла до сходинки. Мантія ставала невимовно важкою і каменем тягнула її униз. Юі не витримала її ваги і вклякнула. Вона підняла голову і глянула уверх. Так само злісний погляд туди перевів і Дортерус. Там, на сходах все ще стояв Сорен і «тримав» її. Довго не думаючи, вона розстебнула ремінець мантії і скинула її просто на сходи. В той момент Сорен зник і відпустив дівчину. Насилу вона піднялась на площадку і, винувато опустивши голову, стала перед Сандервіком. Дортерус спокійно накинув Юі на плечі сріблясту мантію і, коли застібав ремінець, тихо озвався до неї:
- Я зрозумів, що відбулось. Не хвилюйся.