Нараз між усіма ними запанувала мовчанка. Професор Еберг стояв із гордо піднятою головою і з захватом спостерігав за всіма ними. Юі приголомшено витріщилась на професора й не йняла віри тому, що він говорив. Таким же шоком почуте стало і для Дортеруса із Сореном.
«Он воно що… Ось чому вона мені так нагадувала Юго… - нервово роздумував Сорен. – І очі її тоді сяяли так само. Те ж саме сяйво… І таке саме воно в Дортеруса…»
- Ви… це не може бути правдою… - розгублено озвалась Юі.
- Авжеж, може. А потім Евелін померла… - вдавано зітхнув Мортен. – Вона була чудовою жінкою…
- Годі! – злісно огризнулась Юі.
- О-хо-хо, така мила і така сердита. – засміявся Мортен.
- Для чого тобі Юі? – запитала Лілліан.
Мортен перевів свій захоплений погляд на неї.
- Це – найкраще запитання на сьогодні, яке я чув. І найголовніше. – він відійшов трохи назад. – Юі для того й була народжена, щоб зустріти одного із Сандервіків. Я ж ніяк не зможу одружити дочку від Екторіни із троюрідним братом, правда ж?
Мортен глузливо вишкірився, спостерігаючи реакцію Юі.
«Он воно що… - раптом усвідомив Сорен. – Не Юі потрібна була магія Сандервіків…»
Його руки раптом затремтіли. І тут Мортен повернувся до нього.
- Сорене? Ти готовий?
Ліллі перелякано перевела погляд на Сорена і, одразу все зрозумівши, кинулась до Юі, прикривши її крилом і затуливши їй очі. В цей момент Сорен випустив стрілу…
- Besky… ttel… se… - насилу прошепотів Дортерус.
Оглушливий свист Кришталевого наконечника на секунду розсік повітря і… повалив із ніг Юго. Лілліан, прикривши Юі, розвернулась під таким кутом, що стріла, ковзнувши по її крилі, захищеному Дортерусовим заклинанням, відбилась і потрапила просто Юго в груди.
- Молодчина, Ліллі… - сказав про себе Сорен.
Лиш Юго встиг упасти, як ще одна ілюзія – Хотару, так само розчинилась у повітрі, відпустивши Дортеруса. Та Мортен часу не гаяв і, ухопивши його за мантію на грудях, яструбом вилетів надвір, піднімаючи за собою шалені бризки води у вестибюлі. Тієї ж миті зник і Флам.
Від побаченого і почутого кілька хвилин назад Юі аж підкосились ноги. Вона присіла на площадці, руки її тремтіли. Лілліан нахилилась над нею, намагаючись привести дівчину до тями. До них спустився і Сорен.
- Ліллі, то не Дортерус убив батьків… - розгублено озвався він до сестри.
- Авжеж не він! – сердито відповіла Лілліан. – Чому тобі потрібно було так багато часу, щоб це зрозуміти?
Сорен лиш безсило опустив голову. Він ніяк не міг зрозуміти, як Юго стільки років вдавалося його обманювати, переманюючи на сторону зла. Увесь цей час він ненавидів рідного брата за те, що той ніколи не зробив би.
- Який же я… ідіот… - тихо промовив він.
- Не час розкисати, Сорене! У нас ще багато роботи. Юі… - мовила Ліллі до дівчини.
- Все гаразд. – тихо озвалась та і повільно стала спускатися сходами. Вслід за нею рушили й Сорен та Ліллі.
Глава двадцять восьма
Обмін у Безодню
- Розу-умний хлопчик… - вдоволено протягнула Нора, крутячи у руках пір’їну із крила Дортеруса, яку вона підібрала на подвір’ї перед Академією. - Дочко, іноді я тобі навіть заздрю!
Вона обернулась до Юі, як тільки та вийшла із будівлі, і посміхнулась: - Бути розумним – це до біса сексуально…
- Тітонько… - розгублено мовила Юі і кинулась її обіймати. – Але що ти тут роб…
- Довго розповідати. Ось. – протягнула Нора пір’ячко. – Це допоможе їх знайти.
За мить до них підійшли Лілліан та Сорен.
- О-о-о! – захоплено протягнула рудоволоса, глянувши на хлопця. – Господи… Викапаний Говард!
- Хто? – Юі нічого не могла зрозуміти, та тітка її й не чула.
«Не може бути…» - Сорен приголомшено дивився на Нору і не міг повірити своїм очам. Звісно ж, він наслуханий про цю жінку! І одразу зрозумів, хто вона, коли Юі обізвала її «тітонькою». Як посміла вона сюди з’явитися?!
- Ви – тітка Юі? – перепитала Лілліан, та Нора й не глянула на неї. Вона ніяк не могла відвести враженого погляду від Сорена.
- Ти… - тихо озвався він, пильно розглядаючи Нору пронизливими очима з-під насуплених брів. – Ти - та сама Нора Мілтон?