Вмить його очі від гніву почали помалу мерехтіти.
- А-ах… Murasáki19! – ще більше захоплено прошепотіла Нора і аж затулила рот руками.
- Ти..! – гнівно видушив Сорен.
Його обличчя палало від люті, а очі сяяли дедалі сильніше. Та Нора не розгубилась і одразу протягнула уперед праву руку із розпростертою долонею, на якій фіолетовим засяяв звивистий візерунок, а слідом за ним засяяли й очі.
- Спокійно, хлопче. – відповіла вона, вдоволено хмикнувши. – Ти не перший, хто збирається мене убити одразу ж після знайомства. Із вас усіх лише я знаю, де зараз Дортерус і славнозвісний засновник цієї Академії, то ж прибережи магію!
Вона самовпевнено світилась притаманною лише їй єхидною, проте на цей раз щасливою широкою посмішкою із стиснутими зубами. Сорен лише гнівно змовчав, щосили намагаючись контролювати свою ненависть.
- Тітка уже не та, якою була раніше. – тихо відповіла Юі. – Дортерус про це знав.
- А серце у тебе не таке вже й чисте… - в’їдливо озвалась рудоволоса знов до Сорена. – Ми з тобою ду-у-уже схожі!
- Замовкни! – прошипів той.
Лілліан лише мовчки здивовано спостерігала за Норою і не могла ніяк збагнути, про що ж таке вона говорила. І звідки вона знає Сандервіків?
- Доню! – звернулась вона до Юі. – Дортерус навчав тебе септори?
- Що? – розгубилась дівчина. – Ну-у… зовсім трошки…
Нора задоволено посміхнулась.
- О-о, повір, «трошки» - це так багато, що ти й не уявляєш.
- Де зараз Дортерус? – запитала Ліллі спокійно, та з серйозним виглядом.
- Терпіння, друзі! Терпіння! – Нора виглядала так піднесено, наче їй було призначено врятувати світ. – Юі, покажи мені його кабінет.
- Ходімо, - озвалась Лілліан, - я проведу.
- Спробуєш щось утнути… - почав було Сорен, та руда грізно його перебила.
- Це мої слова. – і одразу посміхнулась. – Зрештою, я приїхала сюди не без подарунків, то ж будь чемним хлопчиком. Для тебе він виявиться настільки грандіозним, що від щастя доведеться заново вчитися говорити.
- Обійдуся без твоїх подарунків. – буркнув Сорен. – Я тобі не довіряю.
- Обійдуся без твоєї довіри. – в’їдливо хмикнула Нора. – Проте, вам з братом сподобається.
Ввійшовши в кабінет Дортеруса, Нора зупинилась у дверях і роззирнулась.
- Хм… Хороший хлопчик… Саме так я все й уявляла. – вдоволено сказала сама собі. Вона змахнула рукою і в повітря здійнялись розкидані папірці із заклинаннями септори, звідусіль злітаючись просто їй під ноги. Вона пробігла очима по кількох папірцях і захоплено втішилась. – Ось воно! Це все, що потрібно.
Вона повернулась і знову посміхнулась, глянувши на Лілліан.
- Залиште нас із Сореном.
Юі та Ліллі переглянулись.
- Для чого? – насторожився Сорен, та Нора нічого не відповіла, все ще очікуючи, поки дівчата вийдуть.
Коли вони нарешті покинули кабінет, руда озвалась до Сорена.
- Ти ж знаєш, де зараз Дортерус?
Сорен підозріло примружився.
- У Безодні? Флам теж там?
- Гадаю, так. Мортен потягнув його за собою тільки туди, адже у нього було багато часу, аби облаштувати це пекло на свій смак. І Флам подався за ним як прикриття. Дортерус не вибереться звідти один, тому я піду по нього.
- Навіщо це тобі? Тільки не треба говорити, що це спокута за гріхи…
- Ні, я б назвала це віддякою. Колись ваш батько пожертвував його із Міраі магією, щоб врятувати не тільки життя Хатае, але й моє. Адже розвиток подій, який він побачив у очах Міраі був із смертельним кінцем для не одної людини. Я знала, що Юі належить Дортерусу із самого початку, і тому ми уклали із ним угоду – я йому Юі, а він мені – прощення. Та одного Мортен не знає…
- І чого ж?
- Того, що йому не Юі потрібна. А ти.
Сорена вкрай здивували слова Нори.
- До чого тут я? – не зрозумів він.
- До того, що він захотів магії Сандервіків. Тієї, що передалась вам із братом від батьків.
- Вона не могла нам передатись від батьків…
- Ще й як! – перебила його руда. – Ян був не лише великим магом, але й хитрим розумником. Те, що він підсунув Вінсентові, було не його із Міраі магією.
- А що тоді? – ще більше здивувався Сорен.
- Не знаю. Щось інше, але точно не та магія. Тому я на неї ще й деякий час полювала. А потім… потім з’явилась Юі і померла моя сестра. Тому я й припинила усе це, адже тоді в мене з’явились обов’язки. Трохи згодом я вияснила, хто справжній батько Юі. І тоді я зрозуміла, що план Мортена будь-що повинен втілитися в життя. Я почала цьому сприяти. А потім… він звів з світу ваших батьків, аби йому ніхто не заважав. Для того ж потрібно було вас із Дортерусом посварити, щоб ви не могли діяти спільно. Та він не врахував, що ваша ворожнеча геть йому не на руку, адже Юі надто слабка і те, що він розраховує отримати – не більше, аніж те, чим він уже володіє. Тож, коли я обміняюсь із Дортерусом, у Безодню разом із ним повинен піти саме ти, а не Юі. Тому що вони не впораються навіть із самим Мортеном, не говорячи вже про те, що й другий Еберг там, і залишаться назавжди. А згодом він знову повернеться сюди, тільки вже по тебе.