- І я маю повірити в твою маячню?
- Не маєш. Ти можеш розраховувати лише сам на себе, адже ти Сандервік. – хмикнула Нора і, взявши папірці, вийшла з кабінету.
Вони повернулись на те місце, де зник Дортерус. Нора якоюсь палицею почала окреслювати навколо себе магічні знаки, що сяяли фіолетовим. Сорен схвильовано спостерігав за її рухами, а потім не витримав:
- Що ти мала на увазі, коли сказала, що ми з тобою дуже схожі? Схожі тим, що сяйво фіолетове?
- Ага! – вдоволено озвалась Нора. – Ти маєш шанс виправитися, як і я. І тоді воно стане чистим.
Нарешті Нора закінчила магічний візерунок і він засяяв ще сильніше, а в центрі його здійнявся легкий вихор.
- Що ви збираєтесь робити? – запитала її Лілліан.
- Я іду за Дортерусом. – спокійно відповіла вона і дівчата здивовано переглянулись. – Я використаю закляття обміну і поверну його.
- Але… - слова тітки налякали Юі. – Що станеться з тобою?
- За мене не хвилюйся. Їм не я потрібна.
За тим Нора швидко прочитала папірець із заклинанням і проткнула його пір’їною із крила Дортеруса. І зникла. Ні від неї, ні від магічного кола й сліду не залишилось.
Якусь мить усі троє стояли, як укопані і боялись дихнути.
- І де ж він? – нарешті занепокоєно озвалась Юі.
Дортеруса ніде й видно не було.
- Я піду в його кабінет. – сказав Сорен. – Може, він туди перемістився.
- Зачекайте… - раптом цитьнула Юі. – Чуєте?
Але ні Сорен, ні Лілліан нічого не почули. Навколо було неймовірно тихо. Враз Юі схопилась із місця і побігла у бік гуртожитку. Саме звідти долинали ледь чутні звуки піаніно.
Задихавшись, дівчина різко влетіла в хол. І не помилилась – хтось невидимий повільно натискав на клавіші. Невелика група переляканих дівчат, тих, що не були «масовкою», зібралась на сходах і вражено перешіптувались. Юі кинула в їх бік сердитим поглядом, потім невпевнено підійшла до піаніста і протягнула руку уперед. Їй було страшно від того, що раптом тією невидимкою виявиться не Дортерус. Нарешті вона відчула, як торкнулась когось. І той хтось ухопив її за руку і притулив долоню до лиця. Дівчина аж стрепенулась. А потім він ступив ближче і обійняв її. Так важко, немов ледь тримався на ногах. І тоді Юі упізнала ті обійми… Мало-помалу він ставав видимим – пляма за плямою, неначе хтось його розфарбовував. Коли нарешті Сандервік став самим собою, пошепки озвався до Юі:
- Я знав, що ти здогадаєшся…
Повернувся Дортерус із Безодні ледь живим. Виснаженим і пораненим. Сказав, що Флам так знущався із нього, намагаючись позбавити сил.
- Хто витягнув мене звідти? Нора? – запитав він і Юі ствердно кивнула. – Як вона знайшла спосіб?
- Використала якесь закляття септорою. – відповіла Ліллі.
Сорен занепокоєно ходив туди-сюди перед каміном, роздумуючи над словами Нори. Він не знав, що мав робити. «Якщо руда сказала правду, то Сандервікам настане кінець. Хіба ж я боягуз?» - запитував він себе подумки.
- Сорене, - озвався до нього Дортерус, - де ти дістав Кришталевий наконечник?
- Ніде я його не діставав. Мені дав його Мортен і сказав, що я маю убити Ліллі.
- Мене? – здивовано перепитала вона. – Хіба не Юі? Ти ж у неї цілився.
- Ні, тебе. Юі не становила для нього такої загрози, як ти. Я мав знищити союзника Дортеруса. Та він ще не знав, що ти – не єдиний його союзник.
- Ти теж… - задумливо озвався Дортерус. – Як давно ти став прикидатися?
- Коли побачив сяйво в очах Юі. Лише коли її очі засяяли так, як очі Юго, я здогадався, в чому справа.
Лілліан вражено слухала розповідь.
- Міг би хоч мені сказати…
- Вибач, Ліллі. Все мало бути правдоподібно. Та коли Мортен наказав мені убити тебе, я шкодував, що не зізнався тобі раніше. На превелике щастя ти сама здогадалась, куди мав влучити Кришталевий наконечник.