Лукас примружився за скельцями окулярів і, очевидно, відчайдушно намагався щось зрозуміти в потоці моїх слів.
— Я поняття не маю, що повинен означати зелений вершник, — мовив він. — Мені дуже шкода, але я сьогодні вперше про нього чую. Може, це назва фільму? Чому б тобі не запитати… ти ж можеш мене запитати в 2011 році?
Я злякано подивилася на нього.
— О, розумію, — швидко сказав Лукас. — Ти не можеш мене запитати, бо я давно помер або сиджу, старий, глухий і німий, у притулку для старих у якомусь напівзабутті… ні-ні, будь ласка, я не хочу нічого знати!
Цього разу мені не вдалося стримати сльози. Щонайменше з півхвилини я схлипувала, бо, хоч би як дивно це прозвучало, саме зараз мені страшенно забракло мого дідуся.
— Я тебе дуже любила, — сказала я врешті-решт.
Лукас простягнув мені носовичок і глянув співчутливо.
— Ти впевнена? Взагалі, дітей я люблю як кіт табаку. Вони тільки на нерви діють… Але, може, ти була особливою. Навіть напевно.
— Так, я була особливою. Але ти до всіх дітей добре ставився. — Я голосно висякалася. — Навіть до Шарлотти.
Якийсь час ми мовчали, потім Лукас вийняв із кишені годинник і запитав:
— Скільки в нас є ще часу?
— Вони мене послали рівно на дві години.
— Не дуже багато. Ми вже змарнували купу часу. — Він підвівся. — Я принесу папір і олівці, і ми спробуємо трохи навести лад у всьому цьому хаосі. Ти залишайся тут і нікуди не ходи.
Я тільки кивнула. Коли Лукас зник, я сховала обличчя в долонях і застигла. Лукас мав рацію: саме зараз було важливо не збитися з пантелику. Хто може знати, коли я знову побачу дідуся? Про що з того, що станеться в майбутньому, я маю йому розповісти, а про що — ні? І навпаки, яку інформацію я можу отримати від нього, яка зможе стати мені в пригоді? По суті, він був моїм єдиним союзником. Але не в той час. І яку з багатьох похмурих загадок він міг би допомогти розв’язати?
Лукаса довго не було, і щохвилини я почувалася дедалі невпевненіше. Може, він таки збрехав, і зараз де не візьмуться Люсі та Пол із величезним ножем, щоб узяти в мене кров. Сама не своя, я підвелася і спробувала знайти що-небудь, щоб могло правити за зброю. У кутку лежала дошка, з якої стирчав іржавий цвях, але коли я взяла її, вона розсипалася
у мене в руках. Саме цієї миті двері відчинились і в кімнату ввійшов мій молодий дідусь із блокнотом під пахвою і бананом у руці.
Я полегшено видихнула.
— Ось, замори черв’ячка, — Лукас кинув мені банан, підтягнув до нас третій стілець і, поставивши його між нами, поклав на нього блокнот. — Вибач, що так довго. Цей бевзь Кеннет де Віллерз постійно крутився під ногами. Терпіти не можу де Віллерзів, вони всюди пхають свого допитливого носа, хочуть усе контролювати й вирішувати і завжди все знають краще за всіх!
— Атож, — пробурмотіла я.
Лукас струсив зап’ясток.
— Ну, почнемо, внучко. Ти — рубін, дванадцята в Колі. Діамант із родини де Віллерзів старший тебе на два роки. Значить, у твоєму часі йому років дев’ятнадцять. І, як ти сказала, його звуть?
— Ґідеон, — промовила я і, вимовивши його ім’я, відчула, як усередині мене розливається тепло. — Ґідеон де Віллерз.
Олівець у пальцях Лукаса так і літав над папером.
— І він свинтух, як усі де Віллерзи, а проте ти його таки поцілувала, якщо я все правильно зрозумів. Чи не занадто ти юна для цього?
— Навряд чи, — сказала я. — Радше навпаки, я добряче запізнилася. Крім мене, всі дівчатка в класі п’ють пігулки.
Ну, всі, крім Айшані, Пеґґі й Кессі Кларк, але батьки Айшані — консервативні індійці, які вбили б її, якби вона тільки глянула на якогось хлопця, Пеґґі подобаються дівчатка, що ж до Кессі — коли-небудь її прищі зникнуть і вона приязніше ставитиметься до своїх ближніх і більше не торочитиме: «Чого вирячився, як баран на нові ворота?», коли хто-небудь подивиться в її бік.
— О, і Шарлотта теж не цікавиться сексом. Тому Ґордон Ґельдерман і прозиває її Сніговою королевою. Але я вже не так впевнена, що це прізвисько до неї пристає…
Я зціпила зуби, згадавши, як Шарлотта дивилася на Ґідеона і як він дивився на неї. Якщо подумати, як швидко Ґідеон вирішив мене поцілувати, а саме — на другий день нашого знайомства, то страшно було уявити, що відбувалося між ним і Шарлоттою за всі роки їхнього спільного навчання.