і міцно пригорнув мене до себе. Це був уже не ніжний поцілунок, і я була вражена власною реакцією. Тіло моє стало геть легким і податливим, я обвила руками шию Ґідеона. Як це
з нами сталось, я не мала аніякісінької тями, проте наступної хвилини ми вже були на канапі й там цілувались і цілувались… аж раптом Ґідеон різко сів і глипнув на годинник.
— Так, справді дуже шкода, що ти більше не дозволиш себе цілувати, — сказав він, дихаючи уривчасто. У нього були величезні зіниці й рожеві щоки.
Я замислилась, який маю наразі вигляд. Оскільки я тимчасово перетворилася на людський пудинг, то мені було не до снаги змінити самотужки свій напівлежачий стан. З жахом я зрозуміла, що не маю ані найменшої тями про те, скільки спливло часу від закінчення «Алілуї». Десять хвилин? Півгодини? Все було можливо.
Ґідеон подивився на мене, і мені здалося, що в його погляді були збентеження й розгубленість.
— Нам треба поскладати речі, — сказав він нарешті. — І терміново зроби щось із волоссям: здається, наче якийсь
ідіот копирсався в ньому обома руками, а потім жбурнув тебе на канапу… Хто б нас не чекав, він одразу про все здогадається… О, не дивися на мене так, будь ласка!
— А як?
— Наче ти не можеш зрушити з місця.
— Але так воно і є, — сказала я серйозно. — Я перетворилася на пудинг. Ти перетворив мене на пудинг.
Обличчя Ґідеона освітила посмішка, проте він тут же схопився на ноги і заходився запихати мої речі в сумку.
— Ну ж бо, вставай, маленький пудингу. У тебе є щітка або гребінець?
— Десь там є, — пробубоніла я.
Ґідеон добув футляр від окулярів мами Леслі.
— Тут?
— Ні! — крикнула я і, нажахана, забула, що я — пудинг.
Я стрибнула на ноги, вирвала у Ґідеона футляр із японським ножем для овочів і запхала його назад у сумку. Якщо Ґідеон і здивувався, то і знаку не подав. Він поставив стілець на місце до стіни і знову зиркнув на годинник, поки я діставала щітку для волосся.
— Скільки ще в нас часу?
— Дві хвилини, — сказав Ґідеон і підняв айпод з підлоги. Цікаво, як він там опинився. Або коли.
Я гарячково пригладжувала щіткою волосся. Ґідеон розглядав мене з серйозним виглядом.
— Ґвендолін?
— Га?
Я опустила щітку й найспокійніше глянула у відповідь. 0 Боже! Він був хороший, хороший! Був би ще кращий, та вже нікуди. Отож частина мене хотіла знову стати пудингом.
— Ти…
Я почекала.
— Що?
— Нічого.
У мене в животі з’явилося знайоме відчуття.
— Мені здається, починається, — сказала я.
— Тримай міцно сумку, не відпускай її хай там що. І посунься трохи, інакше приземлишся просто на столі.
Я зробила крок, усе попливло в мене перед очима. Мить — і я м’яко приземлилася на ноги, просто перед містером Марлі, який одразу витріщив очі. З-за плеча визирала нахабна пика Ксемеріуса.
— Ну нарешті-таки! — мовив Ксемеріус. — Я вже чверть години слухаю, як рудий розмовляє сам із собою.
— З вами все гаразд, міс? — затинаючись, запитав містер Марлі й зробив крок назад.
— Так, з нею все гаразд, — сказав Ґідеон, який приземлився позаду мене, і зиркнув на мене допитливим оком. Я посміхнулась у відповідь, і він умить відвів очі.
Містер Марлі прокашлявся.
— Маю повідомити, що на вас чекають у Драконячій залі, сер. Внутрі… е-е-е… Номер Сім прибув і бажає поговорити з вами. З вашого дозволу, я проведу міс до автомобіля.
— У міс немає ніякого автомобіля, — зауважив Ксемеріус. — У неї навіть прав немає, помідор ти дурнуватий!
— Не треба, я візьму її з собою, — Ґідеон узяв чорну пов’язку.
— А справді так треба?
— Авжеж, треба.
Ґідеон зав’язав шарф у мене на потилиці. При цьому у вузол потрапило кілька волосинок, це було боляче, та скаржитись я не хотіла, тож просто закусила губу.
— Якщо ти не знаєш, де розташоване приміщення з хронографом, ти не зможеш нікому розповісти й ніхто не зможе
заскочити нас зненацька, якщо ми коли-небудь опинимося в цьому приміщенні.
— Але ж цей підвал належить Вартовим, і кожної хвилини на входах і виходах стоїть сторожа, — сказала я.
— По-перше, є ще кілька ходів у підвали, не обов’язково через будівлі в Темплі, а по-друге, не можна виключити, що когось із Вартових може цікавити несподівана зустріч.
— «Нікому не довіряй. Навіть своїм почуттям», — пробурмотіла я. Навколо самі невірці.
— Саме так, — Ґідеон узяв мене за талію й підштовхнув уперед.
Я чула, як попрощався містер Марлі й позаду нас зачинилися двері. Була купа речей, про які мені хотілося поговорити, хіба що я не знала, з чого почати.