Ні. Я була геть не готова. І Пенелопа — жахливе ім’я. Але вибору в мене не було. Я подивилася Ґідеону в очі якнайнезворушніше.
— Я готова, якщо ти готовий.
РОЗДІЛ 10
…Даю обітницю
порядності та ввічливості,
пристойності й співчуття,
спротиву несправедливості,
допомоги слабким,
законослухняності,
збереження Таємниці,
дотримання Золотих правил
від цього моменту й до судного дня.
Із тексту присяги адептів
«Хроніки Вартових»,
Том 1, «Хранителі Таємниці»
Найбільше я боялася знову побачити графа Сен-Жермена. Під час нашої останньої зустрічі я чула його голос у своїй голові, а його рука схопила мене за горло і щосили стиснула, хоча від нього до мене було більш ніж чотири метри. Я не знаю, яка твоя роль, дівчинко, і взагалі, чи щось ти важиш. Але я не потерплю, коли хтось ламатиме мої правила.
Можна було передбачити, що я за цей час зламала не одне з його правил, але слід зазначити, що я їх і не знала. Ця обставина живила мою впертість: оскільки ніхто не завдавав собі клопоту пояснити мені будь-які правила або — боронь Боже! — обґрунтувати їх, то годі й дивуватися, що я їх не дотримуюся.
Але я боялася й іншого — потайки я була впевнена, що Джордано і Шарлотта матимуть рацію: і я з тріском зганьблюся в ролі Пенелопи Грей, і кожен помітить, що зі мною щось не так. У якийсь момент я навіть не могла згадати назву міста в Дербіширі, звідки вона була родом. Щось на «Б». Або на «П». Або на «Д». Або…
— Ти вивчила список гостей напам’ять? — містер Вітмен явно не розвіював мого хвилювання.
Якого біса мені треба було вчити цей список напам’ять? Я похитала головою, через що містер Вітмен лише зітхнув.
— Я теж не знаю його напам’ять, — сказав Ґідеон. Він сидів у лімузині проти мене. — Якщо знаєш заздалегідь, кого зустрінеш, то це лише псує задоволення.
Цікаво, він теж хвилюється? Чи не пітніють у нього, бува, долоні й чи не почастішав пульс, як у мене? Чи він так часто мандрував у вісімнадцяте століття, що для нього тут уже нема нічого незвичайного?
— Ти прокусила собі губу до крові, — зауважив він.
— Я трохи нервуюсь.
— Помітно. Тобі допоможе, якщо я візьму тебе за руку?
Я рішуче потрусила головою.
Ні, це тільки б усе погіршило, йолопе! Не кажучи вже про те, що я взагалі вже не розумію, що означає твоє ставлення до мене! Не кажучи вже про наші стосунки! А ще й містер Вітмен дивиться поглядом білченяти-всезнайка!
Я майже застогнала вголос. Може, мені допоможе, якщо я кілька фраз зі знаками оклику зі своїх думок скину йому на голову? Я коротко подумала про це, але зараз же відкинула цю думку.
Нарешті ми приїхали. Коли Ґідеон допоміг мені вийти з машини, що зупинилася перед церквою (для таких маневрів у цій сукні конче потрібна рука допомоги або й дві), я помітила, що цього разу він був без шпаги. Яка легковажність!
Перехожі озиралися на нас із цікавістю. Містер Вітмен відчинив двері головного входу до церкви.
— Трохи швидше, будь ласка! — поквапив він. — Ми не хочемо привертати до себе зайву увагу.
Ну, звичайно, два чорних лімузини, що зупинилися серед білого дня на Норт-Одлі-стрит, і чоловіки у костюмах, які витягують «ковчег заповіту» з багажника і несуть його до церкви, не привертають уваги, аякже! Хоча здалеку скриню можна було б сприйняти за маленьку труну… У мене морозом взялася шкіра.
— Я сподіваюся, бодай про пістолет ти подумав, — прошепотіла я Ґідеону.
— Дивне в тебе уявлення про суаре, — відповів він нормальним голосом і накинув мені шаль на плечі. — А взагалі, хто-небудь перевірив, що в тебе в сумочці? Не хотілося б, щоб посеред якогось виступу задзвонив твій мобільник.
Я уявила собі цю сцену, і мої губи розпливлись у ледь помітній посмішці, адже наразі замість дзвінка на моєму мобільнику квакала жаба.
— Крім тебе, мені більше нема кому телефонувати, — сказала я.
— А в мене навіть немає твого номера. Можна, я таки зазирну в твою сумочку?
— Це називається ридикюль, — виправила я і, знизавши плечима, простягнула йому сумочку.
— Нюхальна сіль, носовичок, парфуми, пудра… зразково! — мовив Ґідеон. — Так, як і має бути. Ходімо.
Він віддав мені ридикюль, узяв за руку і повів через головний вхід до церкви, який містер Вітмен тут же зачинив на засув. Усередині Ґідеон забув відпустити мою руку, і зараз я не заперечувала, інакше мене в останню хвилину охопила б паніка і я б утекла.