Я підвелася і спробувала триматись якнайрівніше.
— Сюди, — показав рукою Ґідеон. — Мерщій, не дивись, наче горем убита. По суті, вечір виявився грандіозним та успішним. Можливо, трохи інакше, ніж планувалося, але все йшло за планом. Гей, стривай! — Він обняв мене за талію обома руками і горнув до себе, поки моя спина не притулилася до його грудей. — Можеш спертися на мене. — Він помовчав. — І вибач мені за те, що я щойно був такий грубий.
— Та що там, проїхали, — тут я трохи злукавила. Але це був перший раз, коли Ґідеон вибачився за свою поведінку, і, може, причиною тому був алкоголь чи його дедалі слабша дія, але я була вельми зворушена.
Якусь хвилю ми стояли мовчки і дивилися, як ген-ген удалині блимає свічка. Тіні між колонами ворушились і створювали темний візерунок на підлозі та стелі.
— Цей Аластер… чому він так ненавидить графа? Це щось особисте?
Ґідеон бавився пасмом, яке впало мені на плече.
— Як подивитись. Те, що називається так помпезно, — «флорентійський Альянс», насправді не одне століття являє собою щось на кшталт сімейної справи. Якось опинившись у своїх мандрах часом у шістнадцятому столітті, граф випадково розбив глека з родом Конте ді Мадрон у Флоренції. Або, можна сказати, його здібності були геть неправильно витлумачені. Мандри в часі суперечать релігійним переконанням родини Конте, крім того, дійшло до якогось непорозуміння з донькою, принаймні він був упевнений, що бачить перед собою демона, і вирішив, що Бог його покликав, аби він знищив цього чортового кришеника. — Його голос лунав зовсім близько від мого вуха, і перш ніж продовжити, він торкнувся губами моєї шиї. — Коли Конте ді Мадрон помер, його син перейняв клятву і так далі. Якщо хочеш, Лорд Аластер — останній у низці мисливців на демонів, чванькуватих фанатиків.
— Розумію, — сказала я, що не зовсім відповідало правді. Але це вкладалося в усе раніше почуте й побачене. — Скажи-но, ти що, оце мене цілуєш?
— Ні, тільки майже, — пробурмотів Ґідеон, ведучи губами по моїй шкірі. — Я ні в якому разі не хочу зловживати тим, що ти зараз п’яна, а мене вважаєш Богом. Але мені дуже важко…
Я заплющила очі й закинула голову так, що вона виявилася на його плечі. Він міцніше пригорнув мене.
— Я ж казав, ти не полегшуєш мені завдання. У церквах у мене постійно виникають потаємні думки, коли ти поруч…
— Є дещо, чого ти про мене ще не знаєш, — мовила я із заплющеними очима. — Часом я бачу… я можу… ну, людей, які давно померли… іноді я можу їх бачити й чути. Як сьогодні ввечері. Я думаю, той чоловік, якого я бачила поруч із лордом Аластером, може бути тим самим італійцем Конте.
Ґідеон мовчав. Напевно, він саме обмірковував, як би якнайтактовніше порадити мені доброго психіатра.
Я зітхнула. Треба було промовчати. Зараз він ще, крім усього іншого, вважає мене божевільною.
— Починається, Ґвендолін, — сказав він, трохи відхилив мене від себе й обернув, так щоб я могла його бачити. У темряві я не розгледіла виразу його обличчя, але бачила, що він не посміхається. — Було б непогано, якби ти втрималася на ногах у ті кілька секунд, коли мене не буде. Готова?
Я похитала головою.
— Не зовсім.
— Я зараз відпущу тебе, — застеріг він і тієї ж миті зник.
Я стояла сама в церкві, серед темних тіней. Одначе вже за кілька секунд я відчула в животі звичне відчуття й тіні закружляли навколо мене.
— А ось і вона, — промовив голос містера Джорджа.
Я кліпала від яскравого світла. Церква була залита світлом, а галогенові лампи в порівнянні із золотавим світлом свічок у салоні леді Бромптон неприємно різали око.
— Усе гаразд, — мовив Ґідеон, кинувши на мене допитливий погляд. — Можете закривати свій саквояж, докторе Байт.
Доктор Байт пробубонів щось нерозбірливе. Справді, вівтар був закиданий усілякими штуками, що зазвичай лежать на пересувному столику в операційній.
— О Господи, докторе Байт, невже це затискачі для артерій? — Ґідеон засміявся. — Цікаво знати, що ви думаєте про суаре у вісімнадцятому столітті.
— Я хотів бути готовим до будь-яких несподіванок, — пояснив доктор Байт, складаючи приладдя в докторську валізку.
— Ми з нетерпінням чекаємо вашого звіту, — сказав Фальк де Віллерз.
— Насамперед я щасливий, що можу нарешті поскидати з себе ці лахи, — Ґідеон розв’язав шийну хустку.
— Все вийшло? — запитав містер Джордж, скоса кинувши на мене нервовий погляд.
— Так, — кивнув Ґідеон, зриваючи з себе хустку. — Все пройшло точно за планом. Лорд Аластер прийшов дещо пізніше, ніж очікувалось, але вчасно, аби ще застати нас. — Він посміхнувся мені. — І Ґвендолін чудово впоралася зі своїм завданням. Справжня вихованка віконта Баттена не могла б поводитися краще.