— Власне, мені просто стало цікаво, — мовив Ґідеон. — Я побачив карету з гербом лорда Аластера на вулиці й вирішив глянути, що він робить на цьому занедбаному подвір’ї…
— Мій пане, це той самий демон, який відправив на той світ Дженкінса в Гайд-парку, — видихнув слуга лорда.
— Роби те, за що тобі платять, — накинувся на нього лорд Аластер, сили якого, здавалося, подвоїлися.
Пол відчув, що поранений вдруге, в ту саму руку, трохи вище. Цього разу біль прошив усе тіло.
— Мій пане… — слуга, здавалося, не знав, що вдіяти.
— Займися цим! — Лорд був розлючений. — Я подбаю про іншого!
Пол полегшено схопив ковток повітря, коли лорд відвернувся від нього. Глянувши на руку, він побачив, що кров досі йде, але тримати шпагу він ще міг.
— Та ми знайомі! — Лорд Аластер стояв проти Ґідеона, його клинок темнів від крові Пола.
— Авжеж, — підтвердив Ґідеон, і Пол мимоволі захопився спокоєм, який той випромінював. Невже малий зовсім не боявся? — Одинадцять років тому, відразу після вашого невдалого замаху на графа Сен-Жермена, ми зустрічалися на тренуванні з фехтування у Ґалліяно.
— Маркіз Веллдан, — зневажливо сказав лорд. — Я пам’ятаю. Ви передали мені звістку особисто від диявола.
— Я передав вам застереження, до якого ви, на жаль, не прислухалися, — зелені очі небезпечно блиснули.
— Чортів кришеник! Я відразу це зрозумів, коли побачив вас. 1 нехай ваші прийоми були не такі вже й погані, але ви, можливо, пам’ятаєте, що я переміг у нашому невеликому двобої?
— Я це добре пам’ятаю, — відповів Ґідеон і потрусив мереживами на манжетах, ніби вони йому заважали. — Так добре, ніби минув усього тиждень. Хоча для мене це так і було, якщо бути точним. En garde!
Метал заскреготів по металу, але Пол так і не побачив, хто взяв гору, бо позосталий лакей спромігся кинутися на нього зі шпагою. Слуга фехтував не так елегантно, як його пан, одначе дуже енергійно, і Пол відчував, як сили хутко залишали його поранену руку, попри невеликий перепочинок.
Та коли ж він уже стрибне назад? Залишилося вже недовго. Він зціпив зуби і зробив наступний випад. Кілька хвилин усі мовчали, чутно було тільки брязкіт і важке дихання, і враз Пол краєм ока помітив, як коштовна шпага лорда Аластера пролетіла в повітрі й гупнула на бруківку з глухим ударом. Слава Богу!
Слуга відскочив на кілька кроків.
— Пане?..
— Це був підлий прийом, демонеї — визвірився лорд. — Проти правил! Я зробив туше!
— Як бачу, ви не вмієте програвати, — відповів Ґідеон. З рани на його руці текла кров.
Очі лорда Аластера скажено палали.
— Убийте мене, якщо зважитеся!
— Не сьогодні, — сказав Ґідеон і застромив свою шпагу за пояс.
Пол побачив, як нишком хитнув головою лорд і як напружив м’язи слуга. Він прожогом метнувся вперед і відбив удар, не дозволивши шпазі слуги увійти між ребра Ґідеонові. Цієї ж миті Ґідеон знову вийняв зброю і вдарив слугу в груди. Кров хлюпнула густим потоком із рани, і Пол мимоволі відвернувся.
Лорд Аластер скористався моментом, щоб підняти свою шпагу і настромити на неї коричневий конверт, який лежав на землі. Не промовивши більше ні слова, він розвернувся й вибіг через арку на вулицю.
— Боягуз! — скрикнув розлючений Пол. Потім він обернувся до Ґідеона. — Ти поранений, малий?
— Дурниці, просто подряпина, — відмахнувся Ґідеон. — А от у тебе гірше. Глянь на свою руку! Стільки крові… — він стиснув губи й підняв свою шпагу. — А що це були за документи, які ти віддав лордові Аластеру?
— Генеалогічні дерева, — сказав Пол, як у воду опущений. — Пращурів по чоловічій і жіночій лінії мандрівників у часі.
Ґідеон кивнув.
— Я знав, що ви обидва зрадники. Але не думав, що такі дурні. Він спробує повбивати всіх нащадків графа! А зараз він знає імена ще й жіночої лінії. Якщо вийде по його, ми ніколи не народимося.
— Ти мав його вбити, коли тобі випала така нагода, — гірко дорікнув Пол. — Він нас обдурив. Послухай, часу в мене вже обмаль, я будь-якої миті можу стрибнути назад. Але дуже важливо, щоб ти мене уважно вислухав.
— Я цього не робитиму! — Зелені очі блиснули гнівом. — Якби я знав, що зустріну тебе сьогодні, захопив би пробірку…
— Звернутися до Альянсу було помилкою, — зопалу кинув Пол. — Люсі від самого початку була проти. Але я думав, якщо ми зуміємо допомогти їм знешкодити графа… — Він схопився за живіт. Його пальці при цьому натрапили на пачку зв’язаних листів, які він сховав. — Казна-що! Ось! Тримай, малий!
Вагаючись, Ґідеон узяв пакет.
— Припини називати мене малим! Я на півголови вищий за тебе.