Якомога тихіше я змінюю позицію, щоб дотягнутися до клапана кишені…
Чому, в біса, спортивний одяг і спальні мішки завжди роблять із тканини, яка так шелестить…
І, звісно, клапан застібається на міцну металеву кнопку, одну з тих, які часто можна відкрити тільки двома руками.
Бігунок продовжує свій шлях по вигнутій лінії змійки. Шум, який він створює, розпадається на складники. Я майже чую, як один за одним розкриваються зубчики.
З похмурою, відчайдушною енергією я вставляю ніготь великого пальця між двома частинами кнопки, тягну за клапан однією рукою, натискаючи іншою, і врешті чую клацання, коли кнопка відкривається, шум здається оглушливим, я лежу нерухомо й затамовую дихання, Якоб, мабуть, це почув.
Але розмірений хід бігунка триває.
Швидко лізу в кишеню, виймаю ніж і кладу його на живіт. У такому положенні я зможу непомітно відкрити лезо. Я так думаю.
Зараз панує тиша. Чутно лише дихання. Та людина дихає носом, але це дихання не спокійне та рівне, здається, що це просто намагання не дихати ротом. Потрібно вдихнути і видихнути багато повітря. Частота пульсу підвищена.
Це має бути Якоб. Тепер я абсолютно впевнена.
Він дихає так, наче він щойно виконав якесь фізично важке завдання.
Або, можливо, він схвильований.
Моє обличчя відвернуте від входу намету, але подумки я його бачу, як він стоїть на колінах і дивиться на мене. Він думає, як це зробити.
Я проводжу пальцями по ножу. Перевертаю його іншою рукою. Де основне лезо?
Якоб заходить до намету, і тепер я теж відчуваю його запах. Вологий одяг, шари свіжого та несвіжого поту, кислий, їдкий і гіркий запах водночас. І ще щось, його власний неповторний запах тіла.
Так, щоб він не бачив я відкриваю одне лезо, обмацую його великим пальцем. Так, це саме те лезо. Його довжина близько десяти сантиметрів. Відкриваю до кінця.
Зараз у наметі цілковита тиша, а це, мабуть, означає, що Якоб сидить абсолютно нерухомо й затамував подих.
Він щось бачив? Чи бачив, як ворушився мій лікоть, коли я відкрила лезо?
Страх впиває в мене свої пазурі, і я мимоволі теж затримую дихання, поки не згадую, що я маю дихати, ніби я сплю, моє дихання звучить неприродно, і я проклинаю себе за те, що така вбивця-дилетантка, як я просто чекає моменту коли він кинеться на мене, вирве ножа з моєї руки й притисне його мені до горла: «Дурна маленька суко, ти думала, що я нічого не помітив?»
І я відчуваю слабкість, я не можу нічого зробити, але потім він знову починає дихати, він рухається, і, на свій подив, я розумію, що це ще не кінець. Він нічого не помітив. Здається, ніби він вкладається на матраці біля мене.
Я регулюю положення ножа в правій руці. Міцно перехоплюю його. Кладу свою ліву руку на землю. Коли настане час, я маю намір піднятися якнайшвидше, потім розвернутися й ударити правою рукою.
Цілься в обличчя, яке повинно бути відкритим. Бий, бий, бий.
Я відчуваю, як тіло Якоба торкається мого, його дихання стає ще ближчим, лоскоче моє вухо.
Я глибоко вдихаю. Зараз.
Саме в цей момент я чую голос іззовні.
— Якобе?
Він завмирає, знову затримує подих.
— Якобе?
Це Мілена.
Розділ 33
— Якобе?
Голос Мілени наляканий, майже благаючий.
«Ти жива, — думаю я. — Дякувати Богу».
Якоб деякий час залишається нерухомим, потім розчаровано зітхає, встає з матраца й виповзає назовні. Його рухи вже не повільні й обережні, а надмірно гучні й шалені. Він роздратований.
«Ох, Мілена. Дякувати Богу».
Якоб застібає намет за собою одним довгим агресивним рухом.
— Що? — кидається він на Мілену. Йому якось вдається кричати й шепотіти водночас. Він виривається надвір, підводиться на ноги, і я чую приглушену розмову.
— Мені просто було цікаво, де ти…
Якоб агресивно перебиває її:
— Я шукав запальничку!
Шукав запальничку. Так, звичайно.
Вони йдуть, мабуть, тому, що не хочуть мене будити. Я не чую, що вони говорять, але інтонації безпомилкові: у Якоба сердита й владна, у Мілени оборонна й благальна.
Я роблю глибокий вдих, потім видих.
Безпосередня небезпека минула. Мені поки не доведеться боротися за своє життя. А Мілена жива, що значно покращує мої шанси. Я повинна докласти всю свою енергію, щоб залучити її на свій бік. Ми повинні скласти союз. І вона має бути насторожі, як і я.